“Аби тільки світ наш тримався…”

31 ГРУДНЯ ВІТАЛИ МАРІЧКУ МИКОЛАЙЧУК З НОВИМ РОКОМ
Роман Балаян закликав мене у таксійне авто і повіз на Березняки, на вулицю Івана Миколайчука. Вітати Марічку…
– Як жиється, Марічко?
– Добре, слава Йсу!
Воно, звичайно, не все добре – зі здоров’ям є проблеми. 35 літ без Івана – це виказати навіть важко. Одначе ж чарочку винця Марія Євгенівна підняла за Новоріччя – аби був щасливішим рік Новий, абись був… І щоби Марічка в нім була.
Роман товаришував з Іваном, в одній із його картин («Бирюк») Миколайчук працював співсценаристом. А Марічка співала ще в курсовій стрічці Балаяна, знімав він її кілька разів й потому. І в крайній його картині, «Ми є, ми поруч», Марія Євгенівна зіграла виразний епізод з бабусечкою з пташкою…

3 серпня 2022 р. виповнилося 35 років від дня смерті Івана Миколайчука

Іван Миколайчук – “смерть” у різдвяному вертепі (“Тіні забутих предків”)

Сергій Тримбач:

“35 ЛІТ БЕЗ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА…

Смерть. Остання містерія
Знали про надважку хворобу Івана Миколайчука, одначе ж все одно повідомлення про смерть митця застало усіх зненацька. 3 серпня 1987-го.
Ніяких розпоряджень щодо похорону Іван не давав, прощання з небіжчиком відбувалося на кіностудії імені Довженка. Він любив її – любив працювати там, спілкуватися з друзями, колегами – під чарку і без неї.
А тут… Домінувало відчуття непоправної втрати. Ніби із самим кіно прощалися, ніби так.
Сам похорон відбувся на Байковому цвинтарі. Стояв я біля розритої могили і бачив, як Іван Миколайчук, в образі філософа Фабіана, риє могилу, засипаючи сусідню. А потому як він спритно й красиво обробляє дерево, майструючи труну у вигляді не домовини, не дому вічного – ні, а футляра для скрипки. Скрипки, якій звучати вічно, одкриваючи кришку того футляра і дістаючи смичка.
Далі поплив переді мною кадр з «Вавилону ХХ», де Іван сидить зі скрипкою й футляром біля озера. І не наважується запустити містерію звуків у небеса. Мовчить озерне плесо, мовчить небо, мовчить скрипка…
Аж тут із неба полився дощ – просто страшенний. Огром води замість музичних гармоній. Як того бажав сам Іван – не хотів би слухати нещирих промов, або таких, що на крик зриваються. Хай краще стогне небо, замкнувши сонце у піднебесні погреби.
Домовину, гріб почали опускати в могилу. О, Господи, далі почали засипати її – тільки чим? Це не земля, це будівельне сміття, з уламками якихось невеличких конструкцій, шматками бетону і цегли. Навіть тут, навіть тут одібрали у нього землю і наказали небу утрамбувати-погамувати прямокутник вічного упокоєння праху.
Праху, але не душі. Душа вознеслась слідом за музикою, якій Іван служив так само вірно, як і кіно. Послужив би ще й слову, літературі, одначе ж настав час: Слово потрібне і там, де вже віддавна витає душа Івана. Поруч душ Шевченка й Довженка, Лесі Українки і Франка, Амвросія Бучми і Федора Кричевського…
Іван там, нагорі, ми – тут, унизу. Життя це вічний вертеп, і хто знав про це краще від Івана Миколайчука?

Фрагмент із книги Сергія Тримбача “Іван Миколайчук. Містерії долі”. Київ: Дух і літера, 2021.”

3 серпня – день пам’яті Івана

Іван Миколайчук. 1970-ті роки.

“Він хотів, щоб під час похорону падав дощ, казав, що легше дорога стелитиметься на той світ. Дощ проливний щедро мочив усю Вкраїну, стелив Іванові дорогу в небеса. Земля не відпускала, хотіла ще його погріти, обійняти.”

Марічка Миколайчук

Іван Миколайчук, якого ми досі не знали

 

 

Відкриття алеї кінородини Івана Миколайчука. 15 червня 2021 р.

15 червня 2021 року на Березняках, на вулиці, де жив Іван Миколайчук, і яка тепер носить його ім’я, відбулося відкриття нової алеї. Алея незвична – її так і назвали: “Алея кінородини Івана Миколайчука”.  Цьогоріч це був чи не єдиний офіційний захід, присвячений Івану – принаймні, у Києві. Пандемія надовго перебила блискуче гостинне буковинське свято, яке щороку відбувалося на батьківщині Івана, і на яке зїжджалося пів-України. Але тим не менше це не завадило киянам відсвяткувати день народження Миколайчука тісним родинним колом. Це сталося зокрема завдяки активності молоді, театру “Берегиня”, котрий міститься у будівлі колишнього кінотеатру “Флоренція” просто-таки поруч із будинком, у котрому жив Іван Васильович і живе Марія Євгенівна, продовжуючи ділитися його теплом з нами. Тішимося, що могли розділити це свято з нею.

Матеріал Лариси Брюховецької про святкування можна прочитати тут.

Фрагменти виступів дивіться на нашому каналі.

Ще відео – на сторінці Київського академічного театру Українського фольклору “Берегиня”

Фоторепортаж Ганни Путової. 👇

Continue reading

Василь Сичевський. Пам’яті Івана Миколайчука

* * *
Пам’яті Івана Миколайчука

Помирає Іван…
Не ту легінь мав долю.
А яку особистість
Замісили, пан-біг!
Він би гори звернув,
Коби мав свою волю,
Коби міг все віддати,
Що у серці беріг.

Од карпатських кичер,
З верховинських туманів
Тіні предків забутих
В наші душі привів.
Облетів “Білий птах…”
Всі заморські екрани,
Всі Нью-Йорки й Парижі,
Увесь світ полонив. Continue reading

Пам’ятники та пам’ятні знаки Іванові Миколайчуку

Зважаючи на отриманий запит від читачів нашого сайту та з нагоди ювілейного Миколайчуківського року представляємо добірку основних пам’ятних знаків Іванові Миколайчуку, серед яких, на жаль, є вже і такі, котрі лишилися тільки в історії.

Меморіальні дошки

Меморіальна дошка Миколайчукові на його будинку у Києві, яка простояла там 29 років і була вкрадена у квітні 2018 р. Джерело фото: wikimapia

1.Меморіальна дошка у Києві на будинку за адресою Івана Миколайчука, 5, у якому  Миколайчук жив у 1971-1987 рр. Автор – Анатолій Фуженко. Дошку встановлено у 1989 р. Вона являла собою бронзовий моноліт із портретом  Миколайчука на тлі, стилізованому у формі цимбал.

Марія Миколайчук покладає квіти до нової дошки, присвяченої її покійному чоловіку. 12 жовтня 2018 р. Джерело: wikimapia

У квітні 2018 р. дошку було викрадено з фасаду, та, незважаючи на вимоги громадськості та створену петицію, дошку у первісному вигляді  так і не поновили. Зусиллями громадськості було створено нову – гранітну – дошку, яка містить зображення Миколайчука з того ж фото, яке було використано у творі Фуженка. Відновлену дошку встановлено 12 жовтня 2018 р.

Саме так зараз виглядає “головна” столична дошка у пам’ять про Миколайчука, хоча у київському держдепартаменті культури і повідомляли  раніше, що “її зовнішній вигляд не зміниться.”

Continue reading

15 червня – наш “Іванів день” :)

Вітаємо вас, шановне українство і всі, хто цінує Івана, з його 79-річчям!

Дякуємо за добірку Сергієві Тримбачу!

На зйомках [“Вавилону ХХ”]


Continue reading

У Чернівцях з’явився мурал із зображенням Івана Миколайчука у ролі Флоріана

“Видатні особистості із нами” – саме таку назву має проект Чернівецької міської ради, частина якого сьогодні стала реальністю. Перший мурал, присвячений Івану Миколайчуку, відкрили біля однойменного кінотеатру на вул. Головній. Над ним працювали художники Kailas-V, Роман Партола, Андрій Пальваль.  На будинку намалювали великий монументальний портрет Івана Миколайчука в ролі сільського філософа Фабіана з фільму “Вавілон-ХХ”. Його створювали одні з найкращих майстрів України, запевняють організатори проєкту. “За 5 днів портрет був готовий, художники працювали до півночі”, – сказала під час відкриття муралу начальниця управління культури Чернівецької міської ради Юлія Сафтенко. Вартість муралу склала 130 тисяч гривень. В рамках реалізації  мистецького проекту «Видатні особистості із нами» планується виготовлення муралів, присвячених  Володимиру Івасюку, Ользі Кобилянській, Йосифу Шмідту, Сіді Таль та іншим відомим творчим особистостям на фасадах чернівецьких будинків.”

Джерело: Видатного актора і режисера Івана Миколайчука увічнили в муралі

Святкуємо день народження Івана

Іван Миколайчук з племінницею Олесею
Джерело

 

Як на Буковині відзначать 78 річницю Івана Миколайчука

Фестиваль “На гостини до Івана”: на Буковину приїдуть Марія Миколайчук та режисер Олесь Янчук