Федір Стригун про наркотики, або як козаки косяка забивали

… В “Пропалій грамоті” ми проскоки знімали… А так як не було такої високої трави, то ми скакали через коноплі. Обидва. Ну і три проскоки, три дублі… По коноплях… А Іван же ж був фантазер… Стали, Іван дивиться на свого Кімата, тоді на мого Дубліката і каже: “Слухай! А ти подивись, як вони, наші хлопці, запилилися!” Я кажу: “Як запилилися?” “Подивись, скільки на них цього… з конопель! Це ж, – каже, – наркотики! А давай…”

Взяли ножа, зчистили з коня, цю всю пилючку, поставили на газеті, на сонці, щоб вона висохла, бо пройшла вона потом кінським, пилюка… Та й через годинку поробили козячі ніжки, вирішили закурити, але так разом. Куримо разом – як погано буде, то буде обом погано. Затягнулися ми цим наркотиком, як Іван сказав: “Це ж наркотик!” Як почали ми блювать… То чуть не зірвали знімальний день. Бо це було дуже тяжко і дуже погано.

© Федір Стригун

Відкриття виставки “Київські фрески” Параджанов і Київ”. 30.04.2023

30 квітня 2023 р. у київському Літературно-меморіальному музеї М. Булгакова відбулося відкриття виставки “Київські фрески” Параджанов і Київ”, яка є частиною постійного проєкту музею “Видатні кияни”.

Виставка триватиме до 31 травня 2023 р. включно.

ВІДЕО З ВІДКРИТТЯ

“Аби тільки світ наш тримався…”

31 ГРУДНЯ ВІТАЛИ МАРІЧКУ МИКОЛАЙЧУК З НОВИМ РОКОМ
Роман Балаян закликав мене у таксійне авто і повіз на Березняки, на вулицю Івана Миколайчука. Вітати Марічку…
– Як жиється, Марічко?
– Добре, слава Йсу!
Воно, звичайно, не все добре – зі здоров’ям є проблеми. 35 літ без Івана – це виказати навіть важко. Одначе ж чарочку винця Марія Євгенівна підняла за Новоріччя – аби був щасливішим рік Новий, абись був… І щоби Марічка в нім була.
Роман товаришував з Іваном, в одній із його картин («Бирюк») Миколайчук працював співсценаристом. А Марічка співала ще в курсовій стрічці Балаяна, знімав він її кілька разів й потому. І в крайній його картині, «Ми є, ми поруч», Марія Євгенівна зіграла виразний епізод з бабусечкою з пташкою…

У Києві з’явилася вулиця Івана Драча

 

Іван Драч та Іван Миколайчук на балконі ірпінського будинку літераторів.

Затверджено офійційний список перейменувань вулиць Києва у процесі дерусифікації.
Вулиця
Некрасівська тепер носитиме ім’я Івана Драча (1936 – 2018) – українського поета, перекладача, сценариста та громадського діяча.
Саме він є автором сценарія легендарного фільму “Пропала грамота”.
Повний список перейменувань можна прочитати тут.

 

Трохи про дива, або з серії “є, що згадати”

Друзі! Вітаємо вас з усіма зимовими святами, незалежно від того, які з них ви святкуєте, а які – ні. 🙂

Минулий рік був важким і страшним для багатьох. Але ніколи не забуваймо, що найкраще, що може з нами статися – це люди, котрі оточують нас. Даруємо вам маленьку цілком різдвяну, як на нас, історію.  Автор цього оповідання – Володимир Пінчевський, випускник Школи-студії МХАТ, пізніше – актор МХАТ ім. Чехова, який від 1991 р. живе та працює у Данії. Переклад та публікація робиться за згодою автора.

З серії “є, що згадати”

Влітку 1983 р. я знімався на кіностудії “Грузія фільм” у “Витівках Скапена” – двосерійному телефільмі за сценарієм Леоніда Зоріна, створеного ним за мотивами п’єси Ж. Б. Мольєра. Знімав фільм чудовий Георгій Михайлович Калатозішвілі (“Кавказький бранець” та ін.) на замовлення Держтелерадіо. На проби до Тбілісі викликали тоді, здавалося, усіх московських акторів грузинської національності, схожих на грузин, або просто із грузинським прізвищем. Не знаю, як я потрапив до списку запрошених. Я летів пробуватися разом із Леваном Мсхіладзе з Ленкома. У підсумку з усіх затверджених акторів лише двоє виявилися “немісцевими” – Ролан Антонович Биков на роль самого Скапена і я на роль Октава. Знімали у Ялті та у Тбілісі. Казали, що Ролан Антонович грав пречудово, дуже смішно, але у готелі “Ялта” був хороший бар… і він, на жаль, розслабився… В очікуванні придатної для зйомок кондиції Ролана Антоновича два тижні знімали сцени без Скапена. Далі чекати не мало сенсу, і Георгій Михайлович, незважаючи на третину вже відзнятого з Биковим матеріалу, вимушений був замінити його на не затвердженого раніше Арчіла Гоміашвілі. Я лишився єдиною людиною, заради якої усі члени групи вимушені були переходити з рідної грузинської на нерідну російську, у тому числі і сам режисер… Мені бувало навіть якось незручно перед усіма…

Так от, якось, після відіграної вечірньої вистави я запізнився на передостанній літак до Тбілісі, а грошей, щоб купити квиток на наступний рейс, в мене не було, було щось дрібне на їжу. До того ж біля каси був величезний натовп з таких само, як я, безбілетників, що прагнули відлетіти до Тбілісі. Пробиваюся до віконця і пояснюю дівчині, що якщо сьогодні не відлечу, зірветься завтрашня зйомка, а це катастрофа і т. д. Показую їй моє мхатівське посвідчення, пропоную квитки на будь-яку прем’єру до будь-якого театру, присягаюся, що за квиток обов’язково заплатить хтось зі співробітників кіностудії, які зустрічатимуть мене.

– Я все розумію, але нічого не можу зробити. Якщо лишиться невикуплена бронь, я вам першому її продам, але шукайте гроші, без оплати – не маю права.

До кінця реєстрації лишається 15 хвилин. Дівчина починає продавати невикуплену бронь. Біля каси виникає штовханина, з’являються люди, що вимахують якимись посвідченнями, явно крутішими від мого мхатівського. Розуміючи, що тут мені ловити нема чого, біжу до стійки реєстрації. Останні пасажири ще здають валізи. Підходжу до жінки, яка оформлює багаж, і розіграю для неї все ту ж сцену “катастрофа, гіпс знімають, літак відлітає” [1], прошу викликати начальника, благаю відправити мене до Тбілісі у будь-якому вигляді – хоч у багажному відсіку, хоч у кабіні пілотів! І тут хтось ззаду плескає мене по плечу… Оглядаюся – стоїть сивий бородатий мужик і робить мені жест пальцем, мовляв, пішли, пішли набік. Перше враження – кримінальний авторитет: шкіряна куртка, на шиї золотий ланцюжок, на зовнішньому боці долоні татуювання, на пальцях обох рук перстні. Здається, ще золотий годинник був, не буду стверджувати. За тими часами – ну дуже “авторитетний” комплект. Відходимо набік, він питає з акцентом:

-Тобі скільки грошей треба?

Continue reading

Як прем’єра фільму “Тіні забутих предків” зламала життя режисеру Параджанову

Тіні забутих предків

4 вересня 1965-го – 55 років тому – в київському кінотеатрі “Україна” відбулася прем’єра славетної стрічки Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Ця подія увійшла до історії також як перша в СРСР публічна акція проти політики влади – її учасники висловили рішучу незгоду з арештами діячів української культури.

Зазвичай вважають, що саме після цієї прем’єри в кінорежисера почалися проблеми з радянською владою. Це так і не так, адже насправді проблеми виникли набагато раніше.

Continue reading

“Леонід Осика до останку залишався справжнім Творцем, хто вірив: лихі часи минуть”

Леонід Осика із синами Олексієм і Богданом

Леонід Осика: Море – воно завжди сумне 

(Укрінформ)

Зранку в його кімнаті розквітнула величезна яскраво-червона китайська троянда (Hibiscus rosa-sinensis). Ледь посміхнувшись красі, дружина діловито прибирала помешкання, аж раптом почула, як Леонід почав задихатися. Подібне траплялося й раніше, але прикутому до ліжка чоловікові щораз щастило впоратися з нападом задухи. Умить Світлана Олександрівна підлетіла до свого генія і побачила, як небесно-блакитні очі коханого заплющуються… За сім років сили закінчилися – він ішов. Тримаючи хворого, що помирав у неї на руках, дружина забула геть усе: не те, що про гібіскус, вона не спромоглася згадати телефон “швидкої допомоги”:
– Льоня, Льоня, Льоня!.. Continue reading

Миколайчук ні перед ким не прогинався і розмовляв українською, –Стригун

Іван Миколайчук та Федір Стригун. Фото зі зйомок фільму “Пропала грамота” (кадр, який не ввійшов до кінцевої версії фільму)

Після приходу до влади Леоніда Брежнєва, у СРСР розпочався період застою – повернулись арешти та залякування, а кінострічки перед прем‘єрою проходили жорстку цензуру. Актора ж Івана Миколайчука кваліфікували як “людину ворожої ідеології”. На довгі роки йому забороняли зніматись, прирікаючи колишню зірку кіно на голодне існування.

Про це йдеться у фільмі “УРСР. Іван Миколайчук” проекту “Історичної правди з Вахтангом Кіпіані” на телеканалі ZIK.
Continue reading

90 років від дня народження Леоніда Бикова

12 грудня 2018 р. виповнюється 90 років від дня народження видатного українського актора та режисера, друга Івана Миколайчука – Леоніда Бикова.

До ювілею Леоніда Бикова пропонуємо тематичну добірку посилань. Continue reading

Помер Сіргій Якутович

27 червня 2017 року у Києві помер видатний український графік Сергій Якутович.Син Георгія Якутовича, відомого українського графіка, одного зі співавторів фільму “Тіні забутих предків”, автора спогадів про Сергія Параджанова “Незакінчена сповідь”.
Сергій Якутович прожив тяжке і повне болю життя, втратив дружину, сина і нарешті згас сам.
Але нам залишився його надзвичайний, єдиний у своєму роді графічний спадок, ілюстрації до 160-ти видань, роботи у кіно.
В останні роки Сергій Якутович створив роботи, які стали вершиною його творчості, зокрема, ілюстрації до поеми Ліни Костенко “Берестечко”.

1

Гравюра Сергія Якутовича та кадр з фільму “Пропала грамота” (яякий не ввійшов до остаточної версії фільму).

1394386_1427715 Іван Миколайчук та Георгій Якутович. 1963 р. Фото з архіву Сергія Якутовича.