Прощання з Марічкою Миколайчук

3 лютого 2023 року у Києві попрощалися з Марічкою Миколайчук.

Панахида відбулася у її рідній парафії – церкві Покрова Пресвятої Богородиці на Подолі.

Прощальні промови настоятеля парафії, єпископа Володимира (Черпака), Валентини Ковальської, Сергія Тримбача. 👇

Марія Миколайчук знайшла свій останній спочинок на Байковому кладовищі поруч з чоловіком.

В пам’ять про Марію Миколайчук: історія кохання з Іваном Миколайчуком та спогади від Ніни Матвієнко

Поєдналася з Іваном

В ніч на 1 лютого 2023 р. пішла з життя Марія Євгенівна Миколайчук

36 років вона берегла пам’ять про Івана і нарешті поєдналася зі своїм коханням навіки.

Я в тім лузі носчувать буду, привикать буду да ранесень…

Сергій Тримбач:

ПІШЛА ДО ІВАНА…
Минулої ночі душа МАРІЇ МИКОЛАЙЧУК розлучилась зі своїм стражденним, виболілим, виснаженим хворобами тілом.
Немає вже МАРІЧКИ, та вона є і буде завжди – як пісенна душа самої України, як один із її образів, символів, її промінчик, живий і справжній. Полинула до свого Іванка, Івана Миколайчука (1941-1987), генія кіно, генія українства. Вже скоро їхні душі будуть знову разом.
МАРІЯ МИКОЛАЙЧУК (8 квітня 1941, село Витилівка Кіцманського району на Буковині – 1 лютого 2023 року, Київ) – співачка, акторка, фольклористка. 1961-го почала працювати, співати в Українському народному хорі імені Григорія Верьовки. 1962-го вийшла заміж за Івана Миколайчука. На початку 1970-х утворилось, за ініціативи Івана Миколайчука, вокальне тріо «Золоті ключі» (Марічка, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська), одне із див українських.
Неповторний голос Марічки звучить у багатьох українських фільмах, а в деяких вона знімалась як акторка. У легендарній «Пропалій грамоті», скажімо. Востаннє знялась у фільмі «Ми є, ми поруч» (невеличка роль жінки з пташкою) Романа Балаяна. Вона й сама була такою пташкою, птахою, чия співуча душа лишається з нами назавжди…
Іван Миколайчук знайшов свій спочинок на Байковому цвинтарі. Там само знайде свій останній прихисток і Марія.

“Аби тільки світ наш тримався…”

31 ГРУДНЯ ВІТАЛИ МАРІЧКУ МИКОЛАЙЧУК З НОВИМ РОКОМ
Роман Балаян закликав мене у таксійне авто і повіз на Березняки, на вулицю Івана Миколайчука. Вітати Марічку…
– Як жиється, Марічко?
– Добре, слава Йсу!
Воно, звичайно, не все добре – зі здоров’ям є проблеми. 35 літ без Івана – це виказати навіть важко. Одначе ж чарочку винця Марія Євгенівна підняла за Новоріччя – аби був щасливішим рік Новий, абись був… І щоби Марічка в нім була.
Роман товаришував з Іваном, в одній із його картин («Бирюк») Миколайчук працював співсценаристом. А Марічка співала ще в курсовій стрічці Балаяна, знімав він її кілька разів й потому. І в крайній його картині, «Ми є, ми поруч», Марія Євгенівна зіграла виразний епізод з бабусечкою з пташкою…

8 квітня – День народження Марічки Миколайчук

8 квітня – день народження Марії Миколайчук і день заснування нашого сайту. Рівно 14 років тому наш проект відправився у довге плавання.
Дорога Маріє Євгенівно! Вітаємо Вас, зичимо здоров’я і дочекати нашої перемоги!
Хай наш Іванчик і далі лишається одним з Ангелів-хранителів України! Обіймаємо Вас!

(на фото – Іван, Марічка та племінниця Леся)

Вітаємо Марію Миколайчук із 80-річчям!

Марія Миколайчук. Фото: zn.ua

Люба Маріє Євгенівно! Вітаємо Вас з Вашим ювілеєм! Дякуємо Вам за Вашу творчість і Вашу величезну любов та пам’ять про Івана, яку Ви несете і передаєте нам! Будьте здорові! Многая літа!

Альбом “Прощаюсь, ангеле, з тобою”.

Не забувайте підписуватися на наш канал на Ютубі “Іван Миколайчук”.

“Таких очей ні в кого немає…” 15 червня 2017 року Іванові Миколайчуку виповнилося 76 років

Вітаємо усіх, хто любить Івана, з нашим святом!

479817

Пропонуємо традиційну добірку тематичних репортажів.

На Буковині, у селі Чортория Кіцманського району, сьогодні проходить фестиваль “На гостини до Івана”, присвячений 76-ій річниці з дня народження українського актора, режисера, сценариста Івана Миколайчука.
Більше – на нашому каналі YouTube: youtube.com/c/ІванМиколайчук1941

Іван Миколайчук – Крила любові

korotjaРозповідає Валентина Ковальська – Народна артистка України

Писати про дорогих твоєму серцю людей нелегко і надто відповідально, особливо якщо знаєш когось майже як самого себе, коли вони стають тобі близькими і рідними. У тісному контакті багато дізнаєшся про людину, її характер, звички, спосіб життя. Отож моя названа рідня – Марія Миколайчук, яку досі всі ми, родичі й друзі, ласкаво називаємо Марічка. Вона, світловолоса, гордовита і красива, вірна дружина незабутнього актора Івана Миколайчука, знаного не лише в Україні, але й у всьому світі. Глибокому, бархатистому тембру голосу Марічки стиха заздрили майже всі співачки хору ім. Г. Верьовки, а ми з Ніною Матвієнко дивилися на неї з деякою побожністю.
Continue reading

8 квітня 2016 року Марії Миколайчук виповнилося 75

8 квітня 2016 року дружина Івана Миколайчука – співачка, народна артистка України Марія Євгенівна Миколайчук (у дівоцтві Карп’юк), вірна Марічка, відзначила своє 75-річчя. Вітаємо Марію Євгенівну із ювілеєм, що минув і пропонуємо увазі читача добірку матеріалів про цю подію.

1460104682_mariya-mykolaychuk

Марія Миколайчук відзначає своє 75-річчя (“Молодий Буковинець”)

Легендарна співачка Марія Миколайчук відзначає славетний ювілей (“БукІнфо”)

Книжково-ілюстративна виставка “Моїй Україні – пісні слов’їні”

Буковина вітає Народну артистку України Марію Миколайчук зі славним ювілеєм

Фото з приватного архіву Марії Миколайчук

Іван Миколайчук критикував дружину за спів

441038_1_w_570

Вдова актора та ровесниця Марія Миколайчук живе сама у колись спільному помешканні на Русанівці і зберігає всі фотографії чоловіка. Вона згадує, що першу квартиру в Києві їй з чоловіком вдалося отримати випадково – через те, що Іван спалив очі софітами.

“У Києві жили спочатку порізно. Я в своєму гуртожитку на Хрещатику, а Іван у своєму — в Лаврі. “Іване, що це за життя? – кажу. – Давай вже якось об’єднуватися. Переходь до мене в гуртожиток”. Поставили розкладачку і спали разом в коридорі, хоч там завжди були протяги. Дівчата не були проти, бо в нас завжди були веселі вечори, як Іван оселився. Квартиру нам дали непланово. Коли Іван знімався у фільмі “Сон”, на одній зі зйомок йому попалили роговицю ока сильним світлом. Він певний час не міг зніматися в кіно. Прийшов до нього його керівник Віктор Івченко, побачив коридорне те життя і каже: “Оце через цього хлопця зупинилася вся кінофабрика в Києві. То чи не легше дати йому квартиру, кіностудії дешевше обійдеться”. То невдовзі нам дали однокімнатну квартиру на Жилянській вулиці.

В однокімнатній квартирці подружжя Миколайчуків постійно жили друзі, через що сусідки почали пліткувати на Марію.

“Борис Брондуков, наш друг, коли прийшов на новосілля, обдивився квартиру і каже: “Ви думаєте, що маєте тепер хату, а ми всі будемо жити у гуртожитку? Значить так, оце куточок наш. А це мій, а це Льоні Осики, а це Кондратенка, а ви де хочете”. Воно так і вийшло. Бо я все була на гастролях, а Іван на зйомках. В хаті фактично тільки друзі й жили. Зате про мене тоді ходила слава. Коли Іван приїжджав нарешті зі зйомок, стукав у парадні двері, двірничка йому з вікна: “Хто ви такий?” – “Та я тут живу” – “Яка квартира?” – “21”. – А хто ви будете? — “Та, – каже, – я чоловік тої жінки”. – “Там уже повно таких чоловіків, як ви!”

Сусіди називали Івана стилягою, бо він ходив з довгим волоссям.

“Гуцуляка ж, – розповідає Марія Миколайчук. – А бабушки в під’їзді кричали: “Стіляга! Ми на вас в міліцію будем заявляти! Чого так визивающе ходите?” Нікому в голову не прийшло, що він елементарно актор. Потім тільки фільми побачили, то запишалися, що в одному будинку жили. У нашій хаті, як хто приходив, щось писав на шпалерах. Хоч бери збирай їх і забирай з собою на нову квартиру, яку нам дали на Русанівці. А ми навіть фотоапарата не мали, щоб зазняти. Так їх і залишили. Наступні господарі то все поздирали. Мабуть, думали, що ми якісь ненормальні”.

Марія згадує, що Іван постійно критикував її спів. Жінка 12 років співала у хорі Вірьовки.

“Іван критикував без кінця, як я співаю: так не співається, казав. Раз записала для радіо дві пісні. Знаю, що о третій годині транслюватимуть запис. Пішла на кухню, зачинила двері, тихенько ввімкнула собі те радіо, притулила до вуха і слухаю, щоб Іван не чув. Раптом відкриває двері: “А чого ти позакривалася?”- “Та я, щоб тобі не заважати, собі радіо слухаю”. Тут оголошують пісню у моєму виконанні. “Ага! Ну, я послухаю” – сідає на стілець. Прозвучала перша пісня, прозвучала друга. Я тремчу. Тоді він піднявся, став на коліна, і каже: “Так це ж зовсім інша річ. Коли гарно — то гарно”. Для мене це було найвище визнання.

Оскільки подружжя весь час було на зйомках і гастролях, зустрітися вдома їм випадало рідко. За словами Марії, щоб приготувати чоловікові їсти, вона часто втікала з гастролей свого хору, що дуже не подобалося керівництву.

“Щоб зазирнути до хати, на кілька днів виривалася до Києва літаком: все перемивала, перепирала, щоб чистеньке все було в нього, готувала їсти. Іван потім казав: “Заходжу в будинок, відкриваю двері і ще знизу чую наші рідні запахи. Думав, що такий голодний, що вже ввижається. А чим вище підіймаюся ліфтом на шостий поверх, запахи сильнішають”. Заходить, аж в хаті несподівано я. Іван дуже любив борщ, моченку — м’ясо з підливою, фасульки — квасолю. Каже: “Давай мені, бо я вже всьо!” Це були щасливі наші зустрічі. Був такий час, коли Іван мені сказав: “Я шо, солом’яний вдівець, чи хто? Скільки не приїду, жінки вдома немає. Вже треба якось визначитися”. Визначилося воно само. В хорі не розуміли, як я могла взяти й на три дні зірватися в Київ. Когось це обов’язково муляло. Десь шпигували, десь кололи. Раз Іван подзвонив мені на роботу, а я плачу. “Що ж це за робота така? – каже — на якій ти плачеш? Від роботи треба отримувати задоволення. Все, додому. Завтра ж звільняйся”. І я послухалася.

Найкращого схвалення чоловіка Марія Миколайчук дочекалася, коли заспівала разом з Ніною Матвієнко і Валентиною Ковальською у тріо “Золоті ключі”.

441038_2_w_1000“Дівчата все просили мене познайомити їх з Іваном. А він весь час в роботі. Раз прийшов: “Гаразд уже, веди своїх дівчат”. Сидимо, балакаємо, десь чарочка пішла. Іван каже: “Дівки, заспівайте що-небудь”. Ми до цього втрьох не співали. А тут голоси злилися, ми самі дивувалися, бо пішли обертони. Тоді Іван: “Ну все, дівки, ви мої. Ви не маєте права не співати”. Почав нам підбирати репертуар. За той спів нам в хорі також заздрили. Коли Іван послухав нашу першу платівку, сказав: “Це не пісня, це церква”.

Валерія РАДЗІЄВСЬКА

Джерело