Утвердження етнічної культури у фільмі “Тіні забутих предків”. До 50-річчя виходу на екран

 Лариса Брюховецька. Київ, 30 грудня 2014

Ще кілька років тому, коли доводилось бувати на Західній Україні, зокрема, на Буковині  – на зимовій Маланці, чи влітку в Чорториї на гостинах у Івана Миколайчука – вражали сила і розквіт етнічної культури: в одязі, музиці, пісні, танці. Без цієї стародавньої і вічної краси світ, очевидно, був би біднішим, сумнішим і неповноціннішим, і це переконання – не від національної зарозумілості, не від якогось самозамилування. Так, є гордість, що такий скарб є, його не змела глобалізація і що можна приїхати туди і долучитись до цієї краси, коли хати в оздобах, не кажучи про оздоби національних костюмів – усе це зачаровує.  Continue reading

Трохи про дива, або з серії “є, що згадати”

Друзі! Вітаємо вас з усіма зимовими святами, незалежно від того, які з них ви святкуєте, а які – ні. 🙂

Минулий рік був важким і страшним для багатьох. Але ніколи не забуваймо, що найкраще, що може з нами статися – це люди, котрі оточують нас. Даруємо вам маленьку цілком різдвяну, як на нас, історію.  Автор цього оповідання – Володимир Пінчевський, випускник Школи-студії МХАТ, пізніше – актор МХАТ ім. Чехова, який від 1991 р. живе та працює у Данії. Переклад та публікація робиться за згодою автора.

З серії “є, що згадати”

Влітку 1983 р. я знімався на кіностудії “Грузія фільм” у “Витівках Скапена” – двосерійному телефільмі за сценарієм Леоніда Зоріна, створеного ним за мотивами п’єси Ж. Б. Мольєра. Знімав фільм чудовий Георгій Михайлович Калатозішвілі (“Кавказький бранець” та ін.) на замовлення Держтелерадіо. На проби до Тбілісі викликали тоді, здавалося, усіх московських акторів грузинської національності, схожих на грузин, або просто із грузинським прізвищем. Не знаю, як я потрапив до списку запрошених. Я летів пробуватися разом із Леваном Мсхіладзе з Ленкома. У підсумку з усіх затверджених акторів лише двоє виявилися “немісцевими” – Ролан Антонович Биков на роль самого Скапена і я на роль Октава. Знімали у Ялті та у Тбілісі. Казали, що Ролан Антонович грав пречудово, дуже смішно, але у готелі “Ялта” був хороший бар… і він, на жаль, розслабився… В очікуванні придатної для зйомок кондиції Ролана Антоновича два тижні знімали сцени без Скапена. Далі чекати не мало сенсу, і Георгій Михайлович, незважаючи на третину вже відзнятого з Биковим матеріалу, вимушений був замінити його на не затвердженого раніше Арчіла Гоміашвілі. Я лишився єдиною людиною, заради якої усі члени групи вимушені були переходити з рідної грузинської на нерідну російську, у тому числі і сам режисер… Мені бувало навіть якось незручно перед усіма…

Так от, якось, після відіграної вечірньої вистави я запізнився на передостанній літак до Тбілісі, а грошей, щоб купити квиток на наступний рейс, в мене не було, було щось дрібне на їжу. До того ж біля каси був величезний натовп з таких само, як я, безбілетників, що прагнули відлетіти до Тбілісі. Пробиваюся до віконця і пояснюю дівчині, що якщо сьогодні не відлечу, зірветься завтрашня зйомка, а це катастрофа і т. д. Показую їй моє мхатівське посвідчення, пропоную квитки на будь-яку прем’єру до будь-якого театру, присягаюся, що за квиток обов’язково заплатить хтось зі співробітників кіностудії, які зустрічатимуть мене.

– Я все розумію, але нічого не можу зробити. Якщо лишиться невикуплена бронь, я вам першому її продам, але шукайте гроші, без оплати – не маю права.

До кінця реєстрації лишається 15 хвилин. Дівчина починає продавати невикуплену бронь. Біля каси виникає штовханина, з’являються люди, що вимахують якимись посвідченнями, явно крутішими від мого мхатівського. Розуміючи, що тут мені ловити нема чого, біжу до стійки реєстрації. Останні пасажири ще здають валізи. Підходжу до жінки, яка оформлює багаж, і розіграю для неї все ту ж сцену “катастрофа, гіпс знімають, літак відлітає” [1], прошу викликати начальника, благаю відправити мене до Тбілісі у будь-якому вигляді – хоч у багажному відсіку, хоч у кабіні пілотів! І тут хтось ззаду плескає мене по плечу… Оглядаюся – стоїть сивий бородатий мужик і робить мені жест пальцем, мовляв, пішли, пішли набік. Перше враження – кримінальний авторитет: шкіряна куртка, на шиї золотий ланцюжок, на зовнішньому боці долоні татуювання, на пальцях обох рук перстні. Здається, ще золотий годинник був, не буду стверджувати. За тими часами – ну дуже “авторитетний” комплект. Відходимо набік, він питає з акцентом:

-Тобі скільки грошей треба?

Continue reading

Як прем’єра фільму “Тіні забутих предків” зламала життя режисеру Параджанову

Тіні забутих предків

4 вересня 1965-го – 55 років тому – в київському кінотеатрі “Україна” відбулася прем’єра славетної стрічки Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Ця подія увійшла до історії також як перша в СРСР публічна акція проти політики влади – її учасники висловили рішучу незгоду з арештами діячів української культури.

Зазвичай вважають, що саме після цієї прем’єри в кінорежисера почалися проблеми з радянською владою. Це так і не так, адже насправді проблеми виникли набагато раніше.

Continue reading