Трохи про дива, або з серії “є, що згадати”

Друзі! Вітаємо вас з усіма зимовими святами, незалежно від того, які з них ви святкуєте, а які – ні. 🙂

Минулий рік був важким і страшним для багатьох. Але ніколи не забуваймо, що найкраще, що може з нами статися – це люди, котрі оточують нас. Даруємо вам маленьку цілком різдвяну, як на нас, історію.  Автор цього оповідання – Володимир Пінчевський, випускник Школи-студії МХАТ, пізніше – актор МХАТ ім. Чехова, який від 1991 р. живе та працює у Данії. Переклад та публікація робиться за згодою автора.

З серії “є, що згадати”

Влітку 1983 р. я знімався на кіностудії “Грузія фільм” у “Витівках Скапена” – двосерійному телефільмі за сценарієм Леоніда Зоріна, створеного ним за мотивами п’єси Ж. Б. Мольєра. Знімав фільм чудовий Георгій Михайлович Калатозішвілі (“Кавказький бранець” та ін.) на замовлення Держтелерадіо. На проби до Тбілісі викликали тоді, здавалося, усіх московських акторів грузинської національності, схожих на грузин, або просто із грузинським прізвищем. Не знаю, як я потрапив до списку запрошених. Я летів пробуватися разом із Леваном Мсхіладзе з Ленкома. У підсумку з усіх затверджених акторів лише двоє виявилися “немісцевими” – Ролан Антонович Биков на роль самого Скапена і я на роль Октава. Знімали у Ялті та у Тбілісі. Казали, що Ролан Антонович грав пречудово, дуже смішно, але у готелі “Ялта” був хороший бар… і він, на жаль, розслабився… В очікуванні придатної для зйомок кондиції Ролана Антоновича два тижні знімали сцени без Скапена. Далі чекати не мало сенсу, і Георгій Михайлович, незважаючи на третину вже відзнятого з Биковим матеріалу, вимушений був замінити його на не затвердженого раніше Арчіла Гоміашвілі. Я лишився єдиною людиною, заради якої усі члени групи вимушені були переходити з рідної грузинської на нерідну російську, у тому числі і сам режисер… Мені бувало навіть якось незручно перед усіма…

Так от, якось, після відіграної вечірньої вистави я запізнився на передостанній літак до Тбілісі, а грошей, щоб купити квиток на наступний рейс, в мене не було, було щось дрібне на їжу. До того ж біля каси був величезний натовп з таких само, як я, безбілетників, що прагнули відлетіти до Тбілісі. Пробиваюся до віконця і пояснюю дівчині, що якщо сьогодні не відлечу, зірветься завтрашня зйомка, а це катастрофа і т. д. Показую їй моє мхатівське посвідчення, пропоную квитки на будь-яку прем’єру до будь-якого театру, присягаюся, що за квиток обов’язково заплатить хтось зі співробітників кіностудії, які зустрічатимуть мене.

– Я все розумію, але нічого не можу зробити. Якщо лишиться невикуплена бронь, я вам першому її продам, але шукайте гроші, без оплати – не маю права.

До кінця реєстрації лишається 15 хвилин. Дівчина починає продавати невикуплену бронь. Біля каси виникає штовханина, з’являються люди, що вимахують якимись посвідченнями, явно крутішими від мого мхатівського. Розуміючи, що тут мені ловити нема чого, біжу до стійки реєстрації. Останні пасажири ще здають валізи. Підходжу до жінки, яка оформлює багаж, і розіграю для неї все ту ж сцену “катастрофа, гіпс знімають, літак відлітає” [1], прошу викликати начальника, благаю відправити мене до Тбілісі у будь-якому вигляді – хоч у багажному відсіку, хоч у кабіні пілотів! І тут хтось ззаду плескає мене по плечу… Оглядаюся – стоїть сивий бородатий мужик і робить мені жест пальцем, мовляв, пішли, пішли набік. Перше враження – кримінальний авторитет: шкіряна куртка, на шиї золотий ланцюжок, на зовнішньому боці долоні татуювання, на пальцях обох рук перстні. Здається, ще золотий годинник був, не буду стверджувати. За тими часами – ну дуже “авторитетний” комплект. Відходимо набік, він питає з акцентом:

-Тобі скільки грошей треба?

Continue reading

Історія “Пропалої грамоти” за архівними документами

Державний музей-архів літератури і мистецтва (Фонд 670, опис 1, справа 2449).

Наприкінці 1972 року на Київській кіностудії ім. О.Довженка було завершено роботу над художнім кольоровим фільмом «Пропала грамота» за однойменним твором Миколи Гоголя. Сьогодні це знаковий і для багатьох глядачів улюблений фільм. І мало хто знає, яких випробувань зазнав він свого часу на шляху до екрана.

Continue reading

Підтримайте проект допомоги театру “Берегиня”!

Театр “Берегиня” діє як раз на вулиці Івана Миколайчука і напряму пов’язаний із його пам’яттю.
У нас є можливість підтримати цей невеликий театральний заклад, віддавши свій голос за відповідну статтю “Громадського проекту” Києва.

“Закупівля та встановлення театральних крісел в глядацькій залі Театрально-концертного закладу культури “Київський академічний театр українського фольклору “Берегиня”.

Посилання для голосування: https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/16/740?fbclid=IwAR2dqEcgK8CAvh_gCNsg4a2gYqV9ZLLEFiK-1hth7GISeWyZxD9nZKvOta8

 

Як прем’єра фільму “Тіні забутих предків” зламала життя режисеру Параджанову

Тіні забутих предків

4 вересня 1965-го – 55 років тому – в київському кінотеатрі “Україна” відбулася прем’єра славетної стрічки Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Ця подія увійшла до історії також як перша в СРСР публічна акція проти політики влади – її учасники висловили рішучу незгоду з арештами діячів української культури.

Зазвичай вважають, що саме після цієї прем’єри в кінорежисера почалися проблеми з радянською владою. Це так і не так, адже насправді проблеми виникли набагато раніше.

Continue reading

Новий канал на Youtube

Шановні друзі!

3 серпня 2020 р. виповнилося 33 роки від дня відходу Івана Миколайчука у вічність.

Як відомо, дні пам’яті святих справляються саме у день їхньої смерті. Хоча Іван і не святий ніби, але чом би цей день зустрічі з Богом не відзначати як свято, а не як день жалоби?

Тому ми повідомляємо, що від сьогодні відновлює свою діяльність наш канал на Youtube за новою адресою: https://www.youtube.com/channel/UCDQcBBpXy0OA1qQcNCm4P7g

Старий канал законсервований.

Згадуймо Івана з радістю та любов’ю.

15 червня – наш “Іванів день” :)

Вітаємо вас, шановне українство і всі, хто цінує Івана, з його 79-річчям!

Дякуємо за добірку Сергієві Тримбачу!

На зйомках [“Вавилону ХХ”]


Continue reading

Карантин з Іваном :)

Друзі!

Як відомо, карантин в Україні подовжено. Але біда не приходить сама і у нас настали неполадки з каналом Youtoube, тому ми не можемо завантажити на нього нові відео. Сподіваємося, це не назавжди і працюватимемо над виправленням такої прикрості. 🙂 А поки що пропонуємо провести ці нові карантинні дні з користю та переглянути фільми за участю Івана Миколайчука за посмланнями, наведеними нижче.
Continue reading

“Леонід Осика до останку залишався справжнім Творцем, хто вірив: лихі часи минуть”

Леонід Осика із синами Олексієм і Богданом

Леонід Осика: Море – воно завжди сумне 

(Укрінформ)

Зранку в його кімнаті розквітнула величезна яскраво-червона китайська троянда (Hibiscus rosa-sinensis). Ледь посміхнувшись красі, дружина діловито прибирала помешкання, аж раптом почула, як Леонід почав задихатися. Подібне траплялося й раніше, але прикутому до ліжка чоловікові щораз щастило впоратися з нападом задухи. Умить Світлана Олександрівна підлетіла до свого генія і побачила, як небесно-блакитні очі коханого заплющуються… За сім років сили закінчилися – він ішов. Тримаючи хворого, що помирав у неї на руках, дружина забула геть усе: не те, що про гібіскус, вона не спромоглася згадати телефон “швидкої допомоги”:
– Льоня, Льоня, Льоня!.. Continue reading

У Чернівцях з’явився мурал із зображенням Івана Миколайчука у ролі Флоріана

“Видатні особистості із нами” – саме таку назву має проект Чернівецької міської ради, частина якого сьогодні стала реальністю. Перший мурал, присвячений Івану Миколайчуку, відкрили біля однойменного кінотеатру на вул. Головній. Над ним працювали художники Kailas-V, Роман Партола, Андрій Пальваль.  На будинку намалювали великий монументальний портрет Івана Миколайчука в ролі сільського філософа Фабіана з фільму “Вавілон-ХХ”. Його створювали одні з найкращих майстрів України, запевняють організатори проєкту. “За 5 днів портрет був готовий, художники працювали до півночі”, – сказала під час відкриття муралу начальниця управління культури Чернівецької міської ради Юлія Сафтенко. Вартість муралу склала 130 тисяч гривень. В рамках реалізації  мистецького проекту «Видатні особистості із нами» планується виготовлення муралів, присвячених  Володимиру Івасюку, Ользі Кобилянській, Йосифу Шмідту, Сіді Таль та іншим відомим творчим особистостям на фасадах чернівецьких будинків.”

Джерело: Видатного актора і режисера Івана Миколайчука увічнили в муралі