Запрошуємо долучитися до засідання наукового семінару кафедри історії України, що відбудеться 22 листопада о 13:30 в Zoom ( ID 886 684 8076 , Password: histukr )
Завдяки яскравим спогадам Федора Миколайовича Стригуна, народного артиста України, художнього керівника, режисера-постановника Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, ми можемо побачити його видатних колег живими, багатогранними, теплими – такими, ніби вони тут, зараз сидять поруч з нами, сміються і сумують, беруть участь у бесіді. Кілька його чудових оповідей про Івана Миколайчука ми публікуємо на нашому сайті.
… Зараз, коли я дивлюсь кіно (“Пропала грамота” – mykolajchuk.com.ua) – згадую цей колосальний епізод, потрясаючий. Приїхали ми в Петербург знімати кіно. Continue reading
Мирослав Лазарук
Лариса Брюховецька. Київ, 30 грудня 2014
Ще кілька років тому, коли доводилось бувати на Західній Україні, зокрема, на Буковині – на зимовій Маланці, чи влітку в Чорториї на гостинах у Івана Миколайчука – вражали сила і розквіт етнічної культури: в одязі, музиці, пісні, танці. Без цієї стародавньої і вічної краси світ, очевидно, був би біднішим, сумнішим і неповноціннішим, і це переконання – не від національної зарозумілості, не від якогось самозамилування. Так, є гордість, що такий скарб є, його не змела глобалізація і що можна приїхати туди і долучитись до цієї краси, коли хати в оздобах, не кажучи про оздоби національних костюмів – усе це зачаровує. Continue reading
Надія Карбунар, фото автора.
Перед нашою розмовою він старанно розчісує гребінцем сиве волосся і такі ж молочно-білі довгі вуса. Чимось подібний на свого зіркового родича. Михайло Грицюк – син найстаршої сестри Івана Миколайчука. Останні роки він опікується мистецько-меморіальним музеєм-садибою актора, що у селі Чортория на Буковині.
– Для жарту представляюся – громадський директор музею, заступник директора, хранитель фондів, науковий співробітник, прибиральник, садівник, – каже пан Михайло. – Довгий час садибою завідувала моя матір, Фрозина, та з 2013 року я допомагав, бо їй уже важко було, поважний вік. Жив у Чернівцях, але вийшов на пенсію, повернувся сюди. Цьогоріч у лютому вона померла, лише місяць не дожила до 90-річчя. Continue reading
“… І раптом Параджанов: “Смотрите, смотрите! Два м…ка идут! Они даже не понимают, что они уже два гения! Они снялись в такой картине, что это на весь мир! Они Гоголя раскрыли!!!”
Федір Стригун – про роботу з Іваном Миколайчуком.
Відео – каналу Mykolaichuk.info
Кінофестиваль “Молодість” відкрився цьогоріч стрічкою Івана Миколайчука “Вавилон XX”. Це знакова подія для тих, хто чекав фільм на великому екрані – у 2011 році “плівку” було реставровано “Довженко-Центром”, а також переведено у цифровий формат для DVD.
Вперше “Вавилон XX” був представлений глядачу теж на “Молодості” у 1979 році. Режисер за стрічку отримав головний приз кінофестивалю, і вже сорок років цей статус підтверджується тим, що до фільму знову і знову повертаються кінематографісти і глядачі, оскільки режисеру вдалося знайти характери та сюжети, які і за сто років будуть серед нас.
Прем’єра “Тіней забутих предків” у 1964 році зробила Івана Миколайчука суперзіркою у масштабах, які були дозволені у Радянському Союзі. Йому було лише 24 роки, коли він зіграв головну роль у стрічці Сергія Параджанова. Але акторської кар’єри Івану було замало. Він мав амбіцію зняти власне кіно – стрічку “Вавилон XX” за мотивами роману “Лебедина зграя” Василя Земляка.
Як і Параджанов, Миколайчук працював у стилі “українського поетичного кіно”, стилістика якого насичена абстрактним символізмом, фольклором, етнографічним багатством: одяг, архітектура, зброя, ремесло, співи, вірування, танці, обряди, образотворче мистецтво тощо. І саме за це на травневому пленумі ЦК Компартії України у 1974 році було розкритиковане і заборонене.
Секретар ЦК Щербицький сказав, що сучасне українське кіно має “недоліки, які долаються”. Він не сказав прямо, що керівництво бачить у течії націоналістичні пориви, але за канцелярськими евфемізмами було зрозуміло, що йдеться саме про це.
Друзі!
Поповнюється наша поетична збірка, присвячена Івану Миколайчуку. Сьогодні публікуємо вірші Олександри Сибаль. Дякуємо пані Олександрі за прекрасні поезії!
Він жив для нас
Я не тривожу вічний спокій,
Лиш ворохоблю теплий спомин,
Аби свідомість розбудити
Й словами правду воскресити.
Він жив для нас, для нас старався:
Писав, знімав, грав, віддавався
Увесь до краплі, до граминки,
Щоб ми узріли у картинках
На білому, як сніг екрані,
Як кровоточать свіжі рани.
Йой, як болить, як він страждає,
Як мучиться… Аж серце крає,
Пече у грудях, розриває.
Із них, скалічених, вся правда
У світ зчерствілий виринає
І миром на чоло лягає.
Умиротворює, лікує, просвітлює…
А, чуєш?… Чую! Continue reading
* * *
Пам’яті Івана Миколайчука
Помирає Іван…
Не ту легінь мав долю.
А яку особистість
Замісили, пан-біг!
Він би гори звернув,
Коби мав свою волю,
Коби міг все віддати,
Що у серці беріг.
Од карпатських кичер,
З верховинських туманів
Тіні предків забутих
В наші душі привів.
Облетів “Білий птах…”
Всі заморські екрани,
Всі Нью-Йорки й Парижі,
Увесь світ полонив. Continue reading
