Іванові Миколайчуку
Нема твого дому, Іване…
Лишилась лиш пам’ять сама.
І та – мерехтлива та тьмяна,
Промовисто глухоніма.
І дошку давно вже прибили
На новій, далекій стіні –
На тій, що тебе прихистила
В останні, безрадісні дні.
А тут же було тобі мило,
Тут друзі були – до душі.
Тут в серце тобі пахкотіли
Маріччині рясні борщі.
Іван вмирає. Що ж бо нам робити?
„Похукайте на серце, розпаліть
В мені життя, а смерть забороніте”, —
Так він сказав би, але він мовчить.
І вже його свідомість не кориться
Буття законам — він зійшов з межі.
Та як на тебе мертвого дивиться,
Поки живий — порадь, допоможи.
Шевченків син Іван! Хай стане диво, —
Проскачеш на гарячому коні,
З коня всміхнешся зверхньо, незлостиво
Усім-усім на світі… і мені.
Іще живий, говоримо востаннє…
Ти — незбагненний, ти — такий простий,
Лиши нам головне своє зізнання:
Де сили брав самотньо хрест нести?
Тепер доніс. Складаєш світлі крила
І віддаєшся в вічності глибінь…
Ми не змогли. Чужі. То й не зуміли
Тебе добром утримати в тобі.
І цілу ніч періщить дощ,
Сумний та сірий. Небо плаче.
Проскоч, Іване, смерть, проскоч!
Устань, миленький! Встань, козаче…
Іванові Миколайчуку
Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, –
чекало все!
Іван косив траву.
О, як натхненно вміє він неграти!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.
Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.
І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.
Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, –
він не помітив, бо косив траву.
Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.
Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерн‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.
На стінах рушники в старенькій хаті
І те святе, що заповів Тарас.
Малі розп’яття дощані-хрещаті
І мов у душу той іконостас.
Там білі лебеді Іванової долі
Несли на крилах перші почуття,
Пірнало небо в надвисокі зорі,
Які були на лінії життя.
Вітаємо усіх, хто любить Івана, з нашим святом!
Вже минув ювілейний рік 75-річчя Івана Миколайчука. Вже зібрав він друзів вкотре біля своєї рідної хати. Вже згадали його по Україні та по світі знов і знов. А тепер тогорічні матеріали гортаємо немов сторінки старого альбому. От фото таке, а от – таке. Ювілеї минають, любов лишається. Роки минають – Іван лишається.
15 червня виповнюється 75 років від дня народження Івана Миколайчука. Актори, які знімалися в його фільмах (а також знімалися разом із ним у картинах інших режисерів), часто повертаються подумки в той час, коли Іван ще бадьорий, молодий, живий…
Гримерка Київського Молодого театру. Невеличка перерва між репетиціями нової вистави “Поступися місцем!” за п’єсою Віни Дельмар. У прем’єрній постановці головну роль — Бартлея Купера — грає народний артист України Ярослав Гаврилюк.
Continue reading
До 75-ліття вид
атного актора, кінорежисера ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА
ЯК ЗРОБЛЕНО “ВАВИЛОН ХХ”
Оператор фільму Юрій Гармаш розкриває таємниці творення легендарної кінострічки “ВАВИЛОН ХХ”
20.04.2016
Анонс вечора: http://www.ukrkino.com.ua/budynok/afisha/?id=4909
Повіністю запис вечора можна подивитися тут:
Розповідає Валентина Ковальська – Народна артистка УкраїниПисати про дорогих твоєму серцю людей нелегко і надто відповідально, особливо якщо знаєш когось майже як самого себе, коли вони стають тобі близькими і рідними. У тісному контакті багато дізнаєшся про людину, її характер, звички, спосіб життя. Отож моя названа рідня – Марія Миколайчук, яку досі всі ми, родичі й друзі, ласкаво називаємо Марічка. Вона, світловолоса, гордовита і красива, вірна дружина незабутнього актора Івана Миколайчука, знаного не лише в Україні, але й у всьому світі. Глибокому, бархатистому тембру голосу Марічки стиха заздрили майже всі співачки хору ім. Г. Верьовки, а ми з Ніною Матвієнко дивилися на неї з деякою побожністю.
Continue reading
“Тіні забутих предків.” Виставка 23 березня – 10 квітня 2016
10 квітня 2016 р. у Мистецькому Арсеналі завершилася демонстрація масштабного проекту “Тіні забутих предків”, який його творці описали так:
“З 23 березня по 10 квітня у Мистецькому Арсеналі ви зможете стати причетними до етапного фільму українського кінематографу, яким захоплювалися режисери світового рівня: Андрій Тарковський, Мартін Скорсезе, Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Акіра Куросава та Жан-Люк Годар.
Понад 100 артефактів, 20 ексклюзивних інтерв’ю, унікальні фото- та відеоматеріали з архівів, розвінчування легенд, експозиція робіт сучасного мистецтва та зустріч з учасниками зйомок: Ларисою Кадочниковою, Мирославом Скориком та Іваном Драчем, – це тільки початок масштабного дослідження «Тіней…».
Організаторами виставки виступили арт-центр Павла Гудімова Я Галерея, FILM.UA Group, НКММК «Мистецький Арсенал»; за підтримки благодійного фонду Бориса Ложкіна. Куратори проекту: Павло Гудімов, Андрій Алферов”
Власний фоторепортаж сайту “Іван Миколайчук”
Масштабний виставковий проект “Тіні забутих предків”.
Київ. 23 березня – 10 квітня 216 р.
Львів. 27 червня – 30 липня 2016 р.
Сторінка проекту:
http://tiniproject.com.ua
Сторінка проекту на facebook:
https://www.facebook.com/tiniproject
Сайт “Іван Миколайчук”: http://mykolajchuk.com.ua
Сnорінка сайту на facebook: https://www.facebook.com/ivanmykolajchuk
Про проект читайте також: “Тени забытых предков»: реинкарнация шедевра”