“Бачиш, із першого дня народження я вже був неугодним на цьому світі сатані.”

“Сьогодні Івану Миколайчуку 80 років, з яких він прожив усього 47. На фото Іванова мама, Катріна, Іванова колиска, їхня стара хата у Чорториї, Іванів улюблений стіл на горі над хатою і любов його життя, Марічка.
Ось як він сам розповідав про своє народження.
“Сталося так, що я попросився на світ увечері за кілька днів до початку війни. Коли мама почала скаргуватися на болі, мій батько запряг коней і через ліси, нічні хащі помчав свою дружину до райцентрівської лікарні. Здав, як годиться, породіллю в пологове. Далі впав на коліна перед лікарнею і пристрасно почав молитися і просити Всевишнього й усіх святих заступників, аби допомогти любій дружині… Відтак вйокнув на коней і повернувся додому.
Дізнатися як у моєї мами справи, батько приїхав на світанні 22 червня 1941 року. Щойно його сповістили про моє народження, як небо наповнилося тривожним гулом, далі з’явилися німецькі літаки, почали бомбити райцентр. Пережахані люди з плачем кинулися врозтіч. Тут, на превелике щастя, знайшлася старенька санітарка, підбігла до розгубленого батька, схопила за сорочку й закричала:
— Чоловіче, іди швидко, забирай жінку, дитину і жени коней додому, бо доки лупиш очі, вони полетять з ангелами, хай тільки бомба влучить у лікарню.
Тут до батька повернувся здоровий глузд. Доки запрягав коней, санітарка у сповитку принесла мене, а за нею, як куріпочка, подріботіла й мамка.
Батько найперше схопив мене, далі взяв ніжно на руки маму і посадив на віз. За кілька хвилин ми вимчали з райцентру і подалися додому. Десь посеред дороги у небі знову вигулькнула брава ватага чинних бомбардувальників, яких супроводжували нахабні винищувачі. Вони, як задиристі псята пастухів, постійно скакали довкола череди тяжких бомбардувальників й не знали, чим позабавлятися. І раптом один із винищувачів помітив на дорозі селянський віз… І тут знічев’я молодому німецькому льотчику забагло трохи погратися. Притьмом одірвався од гурту і помчав над нами, поливаючи кулеметними чергами. Коні знялися в повітря й рвонули. Віжки вислизнули з батькових рук, і він звалився у віз прямо на нас. Тим часом німецький мисливець розвернувся і знову промчав над нами, частуючи свинцем. Як потім оповідали батьки, так продовжувалось з півгодини. Вони лежали з мамкою, попрощавшись зі світом, лежали, прикриваючи своїми тілами мене, й тільки молили одне: аби свята Богородиця стала моєю матір’ю заступницею й уберегла живим…
І чудо сотворилось — ми всі зосталися живі…”

У Чернівцях до ювілею Івана Миколайчука вежу ратуші прикрасили банером із його зображенням

“Засідала комісія, ми вирішували, що і як зробити. Зупинилися на такому рішенні. Конструкція розташована в такому місці, що самостійно впоратися неможливо. Довелося кликати на допомогу альпіністів. Ми повинні всі поважати сина українського народу — геніальна людина з власною філософією і позицією”, — розповів Сергій Добржанський, секретар виконкому Чернівецької міської ради.”

Фото та джерело цитати – АСС

Відкриття алеї кінородини Івана Миколайчука. 15 червня 2021 р.

15 червня 2021 року на Березняках, на вулиці, де жив Іван Миколайчук, і яка тепер носить його ім’я, відбулося відкриття нової алеї. Алея незвична – її так і назвали: “Алея кінородини Івана Миколайчука”.  Цьогоріч це був чи не єдиний офіційний захід, присвячений Івану – принаймні, у Києві. Пандемія надовго перебила блискуче гостинне буковинське свято, яке щороку відбувалося на батьківщині Івана, і на яке зїжджалося пів-України. Але тим не менше це не завадило киянам відсвяткувати день народження Миколайчука тісним родинним колом. Це сталося зокрема завдяки активності молоді, театру “Берегиня”, котрий міститься у будівлі колишнього кінотеатру “Флоренція” просто-таки поруч із будинком, у котрому жив Іван Васильович і живе Марія Євгенівна, продовжуючи ділитися його теплом з нами. Тішимося, що могли розділити це свято з нею.

Матеріал Лариси Брюховецької про святкування можна прочитати тут.

Фрагменти виступів дивіться на нашому каналі.

Ще відео – на сторінці Київського академічного театру Українського фольклору “Берегиня”

Фоторепортаж Ганни Путової. 👇

Continue reading

“… І раптом Параджанов: “Смотрите, смотрите!..” Федір Стригун про “Пропалу грамоту” і не тільки

“… І раптом Параджанов: “Смотрите, смотрите! Два м…ка идут! Они даже не понимают, что они уже два гения! Они снялись в такой картине, что это на весь мир! Они Гоголя раскрыли!!!”

Федір Стригун  – про роботу з Іваном Миколайчуком.

Відео – каналу Mykolaichuk.info

Олександра Сибаль. Івану Миколайчуку

Друзі! 

Поповнюється наша поетична збірка, присвячена Івану Миколайчуку. Сьогодні публікуємо вірші Олександри Сибаль. Дякуємо пані Олександрі за прекрасні поезії!

Він жив для нас

Я не тривожу вічний спокій,
Лиш ворохоблю теплий спомин,
Аби свідомість розбудити
Й словами правду воскресити.
Він жив для нас, для нас старався:
Писав, знімав, грав, віддавався
Увесь до краплі, до граминки,
Щоб ми узріли у картинках
На білому, як сніг екрані,
Як кровоточать свіжі рани.
Йой, як болить, як він страждає,
Як мучиться… Аж серце крає,
Пече у грудях, розриває.
Із них, скалічених, вся правда
У світ зчерствілий виринає
І миром на чоло лягає.
Умиротворює, лікує, просвітлює…
А, чуєш?… Чую! Continue reading