Author Archives: Anna Putova
Іванові 85. Ми тут. :)
День народження Марічки і 15 років сайту “Іван Миколайчук”
Сьогодні, 8 квітня 2025 р. виповнюється 84 роки від дня народження Марії Миколайчук, якої вже понад два роки немає з нами. Так склалося, що саме у цей день 15 років тому почав працювати наш ресурс – геть на іншому домені, на іншій платформі, але це були вже ми.
Вітаємо нас, друзі, дякуємо за те, що ви з нами всі ці роки.
Маленький дарунок вам – концерт Марічки Миколайчук, що відбувся з нагоди її 60-річчя.
Хай її глибокий, ніжний, сповнений любові голос береже Україну під час цієї страшної війни!
Допомогти ЗСУ
“Тіні забутих предків” у “Всесвіті любові”
Link
12 лютого 2025 р. в Музеї історії міста Києва відкрилася виставка, присвячена пам’яті видатної художниці Любові Панченко. Її трагічна смерть 30 квітня 2022 р. стала одним із символів російської окупації Київщини. Частину своєї колекції вона дивом встигла передати до Київського Музею шістдесятництва. Останні теми з роботами музей отримав від художниці в її останній день народження, 2 лютого 2022 р.
Серед цих робіт є й серія неопублікованих ілюстрацій до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Ці блискучі гравюри можна побачити серед інших численних експонатів у рамках виставки “Всесвіт любові”, яка діятиме в центральній будівлі Музею історії міста Києва до 1 червня.
Публікацію провідного наукового співробітника Музею Шістдесятництва Галини Почеврук, присвячену публікації Любові Панченко до повісті “Тіні забутих предків” можна прочитати у збірниках матеріалів щорічної науково-практичної конференції “Київ і кияни” (2023 р.)
Інформація про виставку на сайті музею.
Федір Стригун про наркотики, або як козаки косяка забивали
… В “Пропалій грамоті” ми проскоки знімали… А так як не було такої високої трави, то ми скакали через коноплі. Обидва. Ну і три проскоки, три дублі… По коноплях… А Іван же ж був фантазер… Стали, Іван дивиться на свого Кімата, тоді на мого Дубліката і каже: “Слухай! А ти подивись, як вони, наші хлопці, запилилися!” Я кажу: “Як запилилися?” “Подивись, скільки на них цього… з конопель! Це ж, – каже, – наркотики! А давай…”
Взяли ножа, зчистили з коня, цю всю пилючку, поставили на газеті, на сонці, щоб вона висохла, бо пройшла вона потом кінським, пилюка… Та й через годинку поробили козячі ніжки, вирішили закурити, але так разом. Куримо разом – як погано буде, то буде обом погано. Затягнулися ми цим наркотиком, як Іван сказав: “Це ж наркотик!” Як почали ми блювать… То чуть не зірвали знімальний день. Бо це було дуже тяжко і дуже погано.
Відкриття виставки “Київські фрески” Параджанов і Київ”. 30.04.2023
Покази реставрованої версії “Пропалої грамоти” у кінотеатрі “Жовтень”
21 -26 квітня 2023 р. у київському кінотеатрі “Жовтень” триватимуть покази легендарного фільму “Пропала грамота”
Виробництво: Україна, 1972р.
Сценарій: Іван Драч
У головних ролях: Іван Миколайчук, Федір Стригун, Лідія Вакула, Земфіра Цахілова, Михайло Голубович, Володимир Глухий
Героїчна комедія про пригоди козаків
Козак Василь щойно повернувся додому в Диканьку після битви з бусурманами. Сімейний побут і щоденні клопоти навівають на нього сум, але несподівано на порозі дому з’являється двоє посланців з важливими завданням від самого гетьмана. Козака просять за будь-яку ціну доставити грамоту до цариці у Петербург. У непростій місії його супроводжує запорожець Андрій, з яким вони удвох протистоять витівками нечистої сили, бо на грамоту полює сам диявол.
«Пропала грамота» – дотепне козацьке бадді-муві з гострими антиімперськими меседжами, які виколювали очі радянській владі. В основі фільму – однойменне оповідання Миколи Гоголя, яке адаптував для сценарію Іван Драч. Головну роль стрічці зіграв Іван Миколайчук, і завзятий козак Василь у його виконанні – чи не найкраща акторська робота в його кар’єрі. Допомагав Миколайчук і в режисурі фільму: шукав художні рішення, займався музичним оформлення, відбирав народні пісні, які звучать у сценах.
Через втручання цензорів, фінальна робота дещо відрізняється від первісного задуму, але навіть вирізані сцени не допомогли уникнути неминучого – фільм пролежав на «полиці» 11 років, перш ніж потрапити на екрани, та й то у вкрай обмеженому прокаті.
Стрічка займає 12 місце в рейтингу найкращих фільмів в історії українського кіно.
Прощання з Марічкою Миколайчук
3 лютого 2023 року у Києві попрощалися з Марічкою Миколайчук.
Панахида відбулася у її рідній парафії – церкві Покрова Пресвятої Богородиці на Подолі.
Прощальні промови настоятеля парафії, єпископа Володимира (Черпака), Валентини Ковальської, Сергія Тримбача. 👇
Марія Миколайчук знайшла свій останній спочинок на Байковому кладовищі поруч з чоловіком.
В пам’ять про Марію Миколайчук: історія кохання з Іваном Миколайчуком та спогади від Ніни Матвієнко
Поєдналася з Іваном
В ніч на 1 лютого 2023 р. пішла з життя Марія Євгенівна Миколайчук
36 років вона берегла пам’ять про Івана і нарешті поєдналася зі своїм коханням навіки.
Я в тім лузі носчувать буду, привикать буду да ранесень…
ПІШЛА ДО ІВАНА…
Минулої ночі душа МАРІЇ МИКОЛАЙЧУК розлучилась зі своїм стражденним, виболілим, виснаженим хворобами тілом.
Немає вже МАРІЧКИ, та вона є і буде завжди – як пісенна душа самої України, як один із її образів, символів, її промінчик, живий і справжній. Полинула до свого Іванка, Івана Миколайчука (1941-1987), генія кіно, генія українства. Вже скоро їхні душі будуть знову разом.
МАРІЯ МИКОЛАЙЧУК (8 квітня 1941, село Витилівка Кіцманського району на Буковині – 1 лютого 2023 року, Київ) – співачка, акторка, фольклористка. 1961-го почала працювати, співати в Українському народному хорі імені Григорія Верьовки. 1962-го вийшла заміж за Івана Миколайчука. На початку 1970-х утворилось, за ініціативи Івана Миколайчука, вокальне тріо «Золоті ключі» (Марічка, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська), одне із див українських.
Неповторний голос Марічки звучить у багатьох українських фільмах, а в деяких вона знімалась як акторка. У легендарній «Пропалій грамоті», скажімо. Востаннє знялась у фільмі «Ми є, ми поруч» (невеличка роль жінки з пташкою) Романа Балаяна. Вона й сама була такою пташкою, птахою, чия співуча душа лишається з нами назавжди…
Іван Миколайчук знайшов свій спочинок на Байковому цвинтарі. Там само знайде свій останній прихисток і Марія.





