Category Archives: Вірші про Івана

Мирослав Лазарук. Вірші про Івана

Posted on by
Reply

Мирослав Лазарук

Мирослав Лазарук –  автор ліричного роману “Чорторийські марева-видіння”, присвяченого Івану Миколайчуку. Докладніше про цю книгу – у розділі “Література”.

 

Мирослав Лазарук
ІВАНІВ ГЛОСАРІЙ
До 80-ліття Івана Миколайчука
Покрізь віки-століття, димом ткані,
Глосарій не притих і не змалів,
Іде-крокує начебто по грані,
На склі данцуючи, бо – не переболів.
І жодні застороги, заборони,
Не затулили міць його і гнів,
Де бункери, криївки зацні, схрони,
Палає глибоко, спросоння днів:
– Мої се гори, де жию-ґаздую,
Земля і воля, як і кров навік!
Вставайте, хлопці чорні всі, – до бою,
До зброї! Вам це я прирік.
Лиш не мовчіть і зверхньо не німуйте,
Свободою за правду заплатіть,
Не вписуйте в мелодії ті нути,
Яких народу не переболіть.
Глосарій не мине і не пощезне,
Бо затверділа виспрагла гортань,
І завтра Йван у пам’яти воскресне,
Немов Господня невситима длань.

Олександра Сибаль. Івану Миколайчуку

Posted on by
Reply

Друзі! 

Поповнюється наша поетична збірка, присвячена Івану Миколайчуку. Сьогодні публікуємо вірші Олександри Сибаль. Дякуємо пані Олександрі за прекрасні поезії!

Він жив для нас

Я не тривожу вічний спокій,
Лиш ворохоблю теплий спомин,
Аби свідомість розбудити
Й словами правду воскресити.
Він жив для нас, для нас старався:
Писав, знімав, грав, віддавався
Увесь до краплі, до граминки,
Щоб ми узріли у картинках
На білому, як сніг екрані,
Як кровоточать свіжі рани.
Йой, як болить, як він страждає,
Як мучиться… Аж серце крає,
Пече у грудях, розриває.
Із них, скалічених, вся правда
У світ зчерствілий виринає
І миром на чоло лягає.
Умиротворює, лікує, просвітлює…
А, чуєш?… Чую! Continue reading →

Василь Сичевський. Пам’яті Івана Миколайчука

Posted on by
Reply

* * *
Пам’яті Івана Миколайчука

Помирає Іван…
Не ту легінь мав долю.
А яку особистість
Замісили, пан-біг!
Він би гори звернув,
Коби мав свою волю,
Коби міг все віддати,
Що у серці беріг.

Од карпатських кичер,
З верховинських туманів
Тіні предків забутих
В наші душі привів.
Облетів “Білий птах…”
Всі заморські екрани,
Всі Нью-Йорки й Парижі,
Увесь світ полонив. Continue reading →

Ганна Путова. Вулиця Жилянська

Posted on by
Reply

                     Іванові Миколайчуку

Нема твого дому, Іване…
Лишилась лиш пам’ять сама.
І та – мерехтлива та тьмяна,
Промовисто глухоніма.

І дошку давно вже прибили
На новій, далекій стіні –
На тій, що тебе прихистила
В останні, безрадісні дні.

А тут же було тобі мило,
Тут друзі були – до душі.
Тут в серце тобі пахкотіли
Маріччині рясні борщі.

Continue reading →

Ада Роговцева. Іван Вмирає… Що ж-бо нам робити…

Posted on by
Reply

Іван вмирає. Що ж бо нам робити?
„Похукайте на серце, розпаліть
В мені життя, а смерть забороніте”, —
Так він сказав би, але він мовчить. 

І вже його свідомість не кориться
Буття законам — він зійшов з межі.
Та як на тебе мертвого дивиться,
Поки живий — порадь, допоможи.

Шевченків син Іван! Хай стане диво, —
Проскачеш на гарячому коні,
З коня всміхнешся зверхньо, незлостиво
Усім-усім на світі… і мені.

Іще живий, говоримо востаннє…
Ти — незбагненний, ти — такий простий,
Лиши нам головне своє зізнання:
Де сили брав самотньо хрест нести?

Тепер доніс. Складаєш світлі крила
І віддаєшся в вічності глибінь…
Ми не змогли. Чужі. То й не зуміли
Тебе добром утримати в тобі.

І цілу ніч періщить дощ,
Сумний та сірий. Небо плаче.
Проскоч, Іване, смерть, проскоч!
Устань, миленький! Встань, козаче…

Ліна Костенко. Незнятий кадр незіграної ролі

Posted on by
Reply

                     Іванові Миколайчуку

Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, –
чекало все!
Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він неграти!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, –
він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерн‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.

 

Алла В’юн. Пам’яті Івана Миколайчука

Posted on by
Reply

На стінах рушники в старенькій хаті
І те святе, що заповів Тарас.
Малі розп’яття дощані-хрещаті
І мов у душу той іконостас.

Там білі лебеді Іванової долі
Несли на крилах перші почуття,
Пірнало небо в надвисокі зорі,
Які були на лінії життя.

Continue reading →

Іван Миколайчук

Posted on by
Reply

В очах така печаль і меланхолія,
Як вандрувницька коломийка в глупу ніч;
На українську душу монополія,
Якою та була впродовж сторіч.

Та ще печать фатуму чорторийського,
Тягар новітньовавилонського ярма.
Життя у фільмах явами-обривками
Прожито-вистраждано недарма.

Гуцульська скрипка й контрабас із осені
Звертаються до ненароджених іще:
Ступайте по землі ногами босими,
Щоби єство повнилося ущерть.

Марійчиною піснею овіяний,
В життєвому Черемоші Іван
Ніяк не втаїть за густими віями
Через пустоцвіти тривожний стан.

Іване, Йване, гуцулкам миленький,
Усьому світу не чужий, мов рідний брат.
Без тебе, Йване, світ не веселенький,
Сумує й Чорногора, й Арарат.

Вкраїнську душу в об’єктиві сфокусовано –
Винищує усяку нечисть білий птах.
А білий світ – суцільний, не змонтований.
Чи не тому приреченість в очах?

З блогу Михайла Носи