Трохи про дива, або з серії “є, що згадати”

Друзі! Вітаємо вас з усіма зимовими святами, незалежно від того, які з них ви святкуєте, а які – ні. 🙂

Минулий рік був важким і страшним для багатьох. Але ніколи не забуваймо, що найкраще, що може з нами статися – це люди, котрі оточують нас. Даруємо вам маленьку цілком різдвяну, як на нас, історію.  Автор цього оповідання – Володимир Пінчевський, випускник Школи-студії МХАТ, пізніше – актор МХАТ ім. Чехова, який від 1991 р. живе та працює у Данії. Переклад та публікація робиться за згодою автора.

З серії “є, що згадати”

Влітку 1983 р. я знімався на кіностудії “Грузія фільм” у “Витівках Скапена” – двосерійному телефільмі за сценарієм Леоніда Зоріна, створеного ним за мотивами п’єси Ж. Б. Мольєра. Знімав фільм чудовий Георгій Михайлович Калатозішвілі (“Кавказький бранець” та ін.) на замовлення Держтелерадіо. На проби до Тбілісі викликали тоді, здавалося, усіх московських акторів грузинської національності, схожих на грузин, або просто із грузинським прізвищем. Не знаю, як я потрапив до списку запрошених. Я летів пробуватися разом із Леваном Мсхіладзе з Ленкома. У підсумку з усіх затверджених акторів лише двоє виявилися “немісцевими” – Ролан Антонович Биков на роль самого Скапена і я на роль Октава. Знімали у Ялті та у Тбілісі. Казали, що Ролан Антонович грав пречудово, дуже смішно, але у готелі “Ялта” був хороший бар… і він, на жаль, розслабився… В очікуванні придатної для зйомок кондиції Ролана Антоновича два тижні знімали сцени без Скапена. Далі чекати не мало сенсу, і Георгій Михайлович, незважаючи на третину вже відзнятого з Биковим матеріалу, вимушений був замінити його на не затвердженого раніше Арчіла Гоміашвілі. Я лишився єдиною людиною, заради якої усі члени групи вимушені були переходити з рідної грузинської на нерідну російську, у тому числі і сам режисер… Мені бувало навіть якось незручно перед усіма…

Так от, якось, після відіграної вечірньої вистави я запізнився на передостанній літак до Тбілісі, а грошей, щоб купити квиток на наступний рейс, в мене не було, було щось дрібне на їжу. До того ж біля каси був величезний натовп з таких само, як я, безбілетників, що прагнули відлетіти до Тбілісі. Пробиваюся до віконця і пояснюю дівчині, що якщо сьогодні не відлечу, зірветься завтрашня зйомка, а це катастрофа і т. д. Показую їй моє мхатівське посвідчення, пропоную квитки на будь-яку прем’єру до будь-якого театру, присягаюся, що за квиток обов’язково заплатить хтось зі співробітників кіностудії, які зустрічатимуть мене.

– Я все розумію, але нічого не можу зробити. Якщо лишиться невикуплена бронь, я вам першому її продам, але шукайте гроші, без оплати – не маю права.

До кінця реєстрації лишається 15 хвилин. Дівчина починає продавати невикуплену бронь. Біля каси виникає штовханина, з’являються люди, що вимахують якимись посвідченнями, явно крутішими від мого мхатівського. Розуміючи, що тут мені ловити нема чого, біжу до стійки реєстрації. Останні пасажири ще здають валізи. Підходжу до жінки, яка оформлює багаж, і розіграю для неї все ту ж сцену “катастрофа, гіпс знімають, літак відлітає” [1], прошу викликати начальника, благаю відправити мене до Тбілісі у будь-якому вигляді – хоч у багажному відсіку, хоч у кабіні пілотів! І тут хтось ззаду плескає мене по плечу… Оглядаюся – стоїть сивий бородатий мужик і робить мені жест пальцем, мовляв, пішли, пішли набік. Перше враження – кримінальний авторитет: шкіряна куртка, на шиї золотий ланцюжок, на зовнішньому боці долоні татуювання, на пальцях обох рук перстні. Здається, ще золотий годинник був, не буду стверджувати. За тими часами – ну дуже “авторитетний” комплект. Відходимо набік, він питає з акцентом:

-Тобі скільки грошей треба?

Continue reading

Новий канал на Youtube

Шановні друзі!

3 серпня 2020 р. виповнилося 33 роки від дня відходу Івана Миколайчука у вічність.

Як відомо, дні пам’яті святих справляються саме у день їхньої смерті. Хоча Іван і не святий ніби, але чом би цей день зустрічі з Богом не відзначати як свято, а не як день жалоби?

Тому ми повідомляємо, що від сьогодні відновлює свою діяльність наш канал на Youtube за новою адресою: https://www.youtube.com/channel/UCDQcBBpXy0OA1qQcNCm4P7g

Старий канал законсервований.

Згадуймо Івана з радістю та любов’ю.

“Леонід Осика до останку залишався справжнім Творцем, хто вірив: лихі часи минуть”

Леонід Осика із синами Олексієм і Богданом

Леонід Осика: Море – воно завжди сумне 

(Укрінформ)

Зранку в його кімнаті розквітнула величезна яскраво-червона китайська троянда (Hibiscus rosa-sinensis). Ледь посміхнувшись красі, дружина діловито прибирала помешкання, аж раптом почула, як Леонід почав задихатися. Подібне траплялося й раніше, але прикутому до ліжка чоловікові щораз щастило впоратися з нападом задухи. Умить Світлана Олександрівна підлетіла до свого генія і побачила, як небесно-блакитні очі коханого заплющуються… За сім років сили закінчилися – він ішов. Тримаючи хворого, що помирав у неї на руках, дружина забула геть усе: не те, що про гібіскус, вона не спромоглася згадати телефон “швидкої допомоги”:
– Льоня, Льоня, Льоня!.. Continue reading

У Києві прагнуть створити музей пісні

Футболка з автографами Ніни Матвієнко, Марії Миколайчук і Валентини Ковальської стане експонатом у Музеї української пісні. (Фото Руслани ЛОЦМАН.)

На сайті петицій до Президента триває збір підписів за створення Музею української пісні.
Цей новий проект презентували у перший день літа. Ініциативу молодої співачки, уже заслуженої артистки України Руслани Лоцман, яка з однодумцями з «Народної філармонії» активно їздить виступати на передову, підтримала її вчитель, легенда Української пісні народна артистка України Ніна Матвієнко.
Перші підписи на підтримку петиції про створення живого музею живої пісні зібрали також від народних артисток України Марії Миколайчук і Валентини Ковальської, які з Ніною Матвієнко уже півстоліття є голосистим складом легендарних «Золотих ключів».

Помер Сіргій Якутович

27 червня 2017 року у Києві помер видатний український графік Сергій Якутович.Син Георгія Якутовича, відомого українського графіка, одного зі співавторів фільму “Тіні забутих предків”, автора спогадів про Сергія Параджанова “Незакінчена сповідь”.
Сергій Якутович прожив тяжке і повне болю життя, втратив дружину, сина і нарешті згас сам.
Але нам залишився його надзвичайний, єдиний у своєму роді графічний спадок, ілюстрації до 160-ти видань, роботи у кіно.
В останні роки Сергій Якутович створив роботи, які стали вершиною його творчості, зокрема, ілюстрації до поеми Ліни Костенко “Берестечко”.

1

Гравюра Сергія Якутовича та кадр з фільму “Пропала грамота” (яякий не ввійшов до остаточної версії фільму).

1394386_1427715 Іван Миколайчук та Георгій Якутович. 1963 р. Фото з архіву Сергія Якутовича.

Сайт mykolajchuk.com.ua просить про допомогу!

Друзі!

Наш молодий канал на youtube “Іван Миколайчук” для свого подальшого розвитку потребує власної url-адреси. Для того, щоб це сталося, канал має набрати мінімум 100 лайків.

Дуже просимо усіх, кому дорогий наш сайт, пройти за посиланням на канал “Іван Миколайчук” та натиснути “підписатися” у правому верхньому куті!

Щиро дякуємо вам за співпрацю!

Скрін_сторінки_каналу

 

З новим роком!

tini1

Дорогі наші друзі!

Вітаємо вас з новим роком!

Зичимо вам усіляких гараздів!

У цей рік ми ввійшли просто з ювілейного Миколайчукового року. Ми мали багато цікавого – виставки, фестивалі, спецпогашення, у Києві з’явилися вулиця Івана Миколайчука та сквер Івана Миколайчука. Докладніше про те, яким був минулий рік, ви можете довідатися, пройшовши за міткою Миколайчук75.

Сподіваємося, що рік, який розппочався, принесе нам з вами багато нових відкриттів! Будьте щасливі! Удачі вам в усьому!

Завжди ваші

mykolajchuk.com.ua

 

 

 

 

Спеціальне погашення, присвячене Миколайчукові, відбулося у Києві, Чернівцях та Чорториї

20160615_134038 Спецпогашення марки “Іван Миколайчук. 1941 – 1987” відбулося 15 червня 2016 р. у Києві, Чернівцях та с. Чортория Кіцманського району Чернівецької обл.

Спецпогашення у Києві пройшло надзвичайно яскраво та святково, зокрема, завдяки наявності у продажу крім основного тематичного конверта, авторських конвертів та листівок творчого колективу Dima&Sasha, за що їм окрема подяка!

Крім того українські філателісти традиційно створювали власні картмаксимуми, зокрема, з листівок, які є сувенірною продукцією музею Івана Миколайчука у Чорториї.

 

Continue reading