3 серпня 2022 р. виповнилося 35 років від дня смерті Івана Миколайчука

Іван Миколайчук – “смерть” у різдвяному вертепі (“Тіні забутих предків”)

Сергій Тримбач:

“35 ЛІТ БЕЗ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА…

Смерть. Остання містерія
Знали про надважку хворобу Івана Миколайчука, одначе ж все одно повідомлення про смерть митця застало усіх зненацька. 3 серпня 1987-го.
Ніяких розпоряджень щодо похорону Іван не давав, прощання з небіжчиком відбувалося на кіностудії імені Довженка. Він любив її – любив працювати там, спілкуватися з друзями, колегами – під чарку і без неї.
А тут… Домінувало відчуття непоправної втрати. Ніби із самим кіно прощалися, ніби так.
Сам похорон відбувся на Байковому цвинтарі. Стояв я біля розритої могили і бачив, як Іван Миколайчук, в образі філософа Фабіана, риє могилу, засипаючи сусідню. А потому як він спритно й красиво обробляє дерево, майструючи труну у вигляді не домовини, не дому вічного – ні, а футляра для скрипки. Скрипки, якій звучати вічно, одкриваючи кришку того футляра і дістаючи смичка.
Далі поплив переді мною кадр з «Вавилону ХХ», де Іван сидить зі скрипкою й футляром біля озера. І не наважується запустити містерію звуків у небеса. Мовчить озерне плесо, мовчить небо, мовчить скрипка…
Аж тут із неба полився дощ – просто страшенний. Огром води замість музичних гармоній. Як того бажав сам Іван – не хотів би слухати нещирих промов, або таких, що на крик зриваються. Хай краще стогне небо, замкнувши сонце у піднебесні погреби.
Домовину, гріб почали опускати в могилу. О, Господи, далі почали засипати її – тільки чим? Це не земля, це будівельне сміття, з уламками якихось невеличких конструкцій, шматками бетону і цегли. Навіть тут, навіть тут одібрали у нього землю і наказали небу утрамбувати-погамувати прямокутник вічного упокоєння праху.
Праху, але не душі. Душа вознеслась слідом за музикою, якій Іван служив так само вірно, як і кіно. Послужив би ще й слову, літературі, одначе ж настав час: Слово потрібне і там, де вже віддавна витає душа Івана. Поруч душ Шевченка й Довженка, Лесі Українки і Франка, Амвросія Бучми і Федора Кричевського…
Іван там, нагорі, ми – тут, унизу. Життя це вічний вертеп, і хто знав про це краще від Івана Миколайчука?

Фрагмент із книги Сергія Тримбача “Іван Миколайчук. Містерії долі”. Київ: Дух і літера, 2021.”

Федір Стригун про Петергоф, або як козаки на царській постелі валялися

 

Завдяки яскравим спогадам Федора Миколайовича Стригуна, народного артиста України, художнього керівника, режисера-постановника Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, ми можемо побачити його видатних колег живими, багатогранними, теплими – такими, ніби вони тут, зараз сидять поруч з нами, сміються і сумують, беруть участь у бесіді. Кілька його чудових оповідей про Івана Миколайчука ми публікуємо на нашому сайті.

… Зараз, коли я дивлюсь кіно (Пропала грамотаmykolajchuk.com.ua) – згадую цей колосальний епізод, потрясаючий. Приїхали ми в Петербург знімати кіно. Continue reading

Племінник згадує дядька: “Не любив програвати й був чудовим оповідачем”

Надія Карбунар, фото автора.

Перед нашою розмовою він старанно розчісує гребінцем сиве волосся і такі ж молочно-білі довгі вуса. Чимось подібний на свого зіркового родича. Михайло Грицюк – син найстаршої сестри Івана Миколайчука. Останні роки він опікується мистецько-меморіальним музеєм-садибою актора, що у селі Чортория на Буковині.

– Для жарту представляюся – громадський директор музею, заступник директора, хранитель фондів, науковий співробітник, прибиральник, садівник, – каже пан Михайло. – Довгий час садибою завідувала моя матір, Фрозина, та з 2013 року я допомагав, бо їй уже важко було, поважний вік. Жив у Чернівцях, але вийшов на пенсію, повернувся сюди. Цьогоріч у лютому вона померла, лише місяць не дожила до 90-річчя. Continue reading

“Бачиш, із першого дня народження я вже був неугодним на цьому світі сатані.”

“Сьогодні Івану Миколайчуку 80 років, з яких він прожив усього 47. На фото Іванова мама, Катріна, Іванова колиска, їхня стара хата у Чорториї, Іванів улюблений стіл на горі над хатою і любов його життя, Марічка.
Ось як він сам розповідав про своє народження.
“Сталося так, що я попросився на світ увечері за кілька днів до початку війни. Коли мама почала скаргуватися на болі, мій батько запряг коней і через ліси, нічні хащі помчав свою дружину до райцентрівської лікарні. Здав, як годиться, породіллю в пологове. Далі впав на коліна перед лікарнею і пристрасно почав молитися і просити Всевишнього й усіх святих заступників, аби допомогти любій дружині… Відтак вйокнув на коней і повернувся додому.
Дізнатися як у моєї мами справи, батько приїхав на світанні 22 червня 1941 року. Щойно його сповістили про моє народження, як небо наповнилося тривожним гулом, далі з’явилися німецькі літаки, почали бомбити райцентр. Пережахані люди з плачем кинулися врозтіч. Тут, на превелике щастя, знайшлася старенька санітарка, підбігла до розгубленого батька, схопила за сорочку й закричала:
— Чоловіче, іди швидко, забирай жінку, дитину і жени коней додому, бо доки лупиш очі, вони полетять з ангелами, хай тільки бомба влучить у лікарню.
Тут до батька повернувся здоровий глузд. Доки запрягав коней, санітарка у сповитку принесла мене, а за нею, як куріпочка, подріботіла й мамка.
Батько найперше схопив мене, далі взяв ніжно на руки маму і посадив на віз. За кілька хвилин ми вимчали з райцентру і подалися додому. Десь посеред дороги у небі знову вигулькнула брава ватага чинних бомбардувальників, яких супроводжували нахабні винищувачі. Вони, як задиристі псята пастухів, постійно скакали довкола череди тяжких бомбардувальників й не знали, чим позабавлятися. І раптом один із винищувачів помітив на дорозі селянський віз… І тут знічев’я молодому німецькому льотчику забагло трохи погратися. Притьмом одірвався од гурту і помчав над нами, поливаючи кулеметними чергами. Коні знялися в повітря й рвонули. Віжки вислизнули з батькових рук, і він звалився у віз прямо на нас. Тим часом німецький мисливець розвернувся і знову промчав над нами, частуючи свинцем. Як потім оповідали батьки, так продовжувалось з півгодини. Вони лежали з мамкою, попрощавшись зі світом, лежали, прикриваючи своїми тілами мене, й тільки молили одне: аби свята Богородиця стала моєю матір’ю заступницею й уберегла живим…
І чудо сотворилось — ми всі зосталися живі…”

“… І раптом Параджанов: “Смотрите, смотрите!..” Федір Стригун про “Пропалу грамоту” і не тільки

“… І раптом Параджанов: “Смотрите, смотрите! Два м…ка идут! Они даже не понимают, что они уже два гения! Они снялись в такой картине, что это на весь мир! Они Гоголя раскрыли!!!”

Федір Стригун  – про роботу з Іваном Миколайчуком.

Відео – каналу Mykolaichuk.info

15 червня 2019 Івану 78

… Рано пішов від нас Іван у далекі мандри, в далекі світи. Багато дав нам, а ще більше забрав з собою. Забрав те, чим мав намір і жагуче бажання поділитися з нами. Не встиг. Доля Того, що не сталося, вже не станеться. Те, що забрав Іван з собою, вже не почуємо і не побачимо. Не почуємо з уст Івана, і не побачимо його очима. Пережите, нафантазоване, задумане-замислене, офілософуване ним уламками-фрагментами проривається на грішний світ Божий з павутиння пролетілого яничарською стрілою Часу, вижбурлюючи в сторону непотріб-породу. Крещендо Часу, що обірвався як перетягнута тятива ворожого лука. Храм Надії і Мрії залишився недобудовано-незавершеним, сивий вітер часу розносить його тисячами снопів вітру… Continue reading

Миколайчук ні перед ким не прогинався і розмовляв українською, –Стригун

Іван Миколайчук та Федір Стригун. Фото зі зйомок фільму “Пропала грамота” (кадр, який не ввійшов до кінцевої версії фільму)

Після приходу до влади Леоніда Брежнєва, у СРСР розпочався період застою – повернулись арешти та залякування, а кінострічки перед прем‘єрою проходили жорстку цензуру. Актора ж Івана Миколайчука кваліфікували як “людину ворожої ідеології”. На довгі роки йому забороняли зніматись, прирікаючи колишню зірку кіно на голодне існування.

Про це йдеться у фільмі “УРСР. Іван Миколайчук” проекту “Історичної правди з Вахтангом Кіпіані” на телеканалі ZIK.
Continue reading

“Таких очей ні в кого немає…” 15 червня 2017 року Іванові Миколайчуку виповнилося 76 років

Вітаємо усіх, хто любить Івана, з нашим святом!

479817

Пропонуємо традиційну добірку тематичних репортажів.

На Буковині, у селі Чортория Кіцманського району, сьогодні проходить фестиваль “На гостини до Івана”, присвячений 76-ій річниці з дня народження українського актора, режисера, сценариста Івана Миколайчука.
Більше – на нашому каналі YouTube: youtube.com/c/ІванМиколайчук1941

Марічка Миколайчук про чоловіка: “Бачите, живу, а Івана нема”

БезымянныйВже минув ювілейний рік 75-річчя Івана Миколайчука. Вже зібрав він друзів вкотре біля своєї рідної хати. Вже згадали його по Україні та по світі знов і знов. А тепер тогорічні матеріали гортаємо немов сторінки старого альбому. От фото таке, а от – таке. Ювілеї минають, любов лишається. Роки минають – Іван лишається.

Марічка Миколайчук про чоловіка.

Про Івана

15031315 червня виповнюється 75 років від дня народження Івана Миколайчука. Актори, які знімалися в його фільмах (а також знімалися разом із ним у картинах інших режисерів), часто повертаються подумки в той час, коли Іван ще бадьорий, молодий, живий…
Гримерка Київського Молодого театру. Невеличка перерва між репетиціями нової вистави “Поступися місцем!” за п’єсою Віни Дельмар. У прем’єрній постановці головну роль — Бартлея Купера — грає народний артист України Ярослав Гаврилюк.
Continue reading