Третя річниця від дня смерті Богдана Ступки

bogdan-stupka

Еспресо.TV зібрало найяскравіші висловлювання актора про свою професію, про себе та Україну.

1. Український глядач – найкращий глядач у світі, і його вдячність і оплески є кращою нагородою для акторів і меценатів. Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство. Вважаю, що люди, які допомагають в цьому, – патріоти України.

2. Взагалі я – конфліктна людина. Був. В молодості.

3. Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні здійснюватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому.

4. Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший.

5. Нехай говорять, що хочуть, а я живу, як живу, і завжди хочу спати.

6. Я міг стати хіміком, звіздарем. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома. Не вийшло.

7. Я – людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть.

8. Втомився, звичайно, мотатися по аеропортах, вокзалах, поїздах, літаках. Вік серйозний підступає, тиск підскакує, все-таки не хлопчик, мені вже 68 років.

9. У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий. Причому одразу, на наступний день.

10. Мені всі кажуть: “Богдане, ти збожеволів на своїх українцях”. А я ось недавно з’ясував, що сім’я Фрейда була родом з України, з містечка Тисмениця. Поїхав туди. Ось, кажу, адже Фрейд з ваших місць. А вони без поняття. Сидять всі й норкові шуби шиють.

Сьогодні вшановують пам’ять Богдана Ступки

Минуло 3 роки від дня смерті Богдана Ступки

Три роки з дня смерті легендарного Богдана Ступки (“Факти”)

Джерело зображення

 

 

 

 

Івану Миколайчуку могло бути 74

1-21315 червня народиться Іван Миколайчук. Уже 74-й раз. На його батьківщині, в селі Чортория, у ряді інших населених пунктів на Буковині, відбудеться народне свято “Іванова Переберія”, за участі кінематографістів з Києва.
Хтось криво посміхнеться (народн1-292е?!), та мені траплялося бачити те кілька разів: там справді свято народне. Люди виходять з домівок, убрані так, що ні словом сказать, ні пером описать. А які хати в Буковині! Кожна – як лялечка.
Що зовні, що ізсередини. Такими вони і постали колись у фільмі “Білий птах з чорною ознакою”, в якому чимало автобіографічного, з родинного життя Миколайчуків. Один дурноголовий партійний вождь місцевого розливу з трибуни партєйного з”їзду розказав колись, що то про бандерівців, які – о жах! – у таборах позаробляли грошей великих і тепер будують хороми. Насправді ж у Буковині замало не всі хати є витворами мистецтва – то ж фільм нічого не вигадував, а просто відзняв ту красу, що є…Відзняв те, що було Миколайчуковим єством… Хоча вождь свого домігся – фільм заборонили, негласно, судячи по всьому, але твердо.
15 червня ще й скорбна – вже п”ята – річниця смерті Юрія Іллєнка. Режисера-постановника “Білого птаха…”, з отою самою “чорною ознакою”. Він помер там, де жив в останні роки свого життя – у Прохорівці на Канівщині. Там і похований. Недільної днини там зібралося чимало людей, аби пошанувати митця, чий внесок в нашу культуру годі переоцінити…
Схоже, Миколайчук покликав Іллєнка на свій день народження. Колись Іван Васильович (подумати тільки, я вже на 18 років старший від нього) оповідав мені, як епізод “Білого птаха” треба було зняти за 12 секунд. Актор поспішав промовити текст, і не виходило, хоч плач. І тоді Іллєнко сказв: “Та не спіши ти. Проказуй повільно!” Він так і зробив – і вийшло.1-92
Давайте непоспішливо згадувати двох великих людей. Великих! У сьогоднішньому світі, де так багато ліліпутів, що удають із себе гуліверів. Не тільки в Україні, на жаль. Сьогоднішній світ – суцільна тобі Ліліпутія. Тут дуже поспішають – бо ж відстані великі, а ніжечки-ручечки-мізочки маленькі.
О, як там сміються Іван Васильович з Юрієм Герасимовичем. А може й плачуть. Бо доборолась Україна до самого краю. Й раби, подножки, грязь Москви, Вашингтонське сміття (Варшавське вже архаїка) продовжують правити бал. І кіно їм не потрібне. Навіть завтра не будуть вони дивитись ні “Білого птаха”, ні “Пропалу грамоту”, ні “Вечір на Івана Купала”…
І чортяка з ними і їхніми грамотками. Срамотная година настала і треба діяти. Тіні двох великих кінематографістів хай ніколи не стануть для нас тінями!

Сергій Тримбач

Джерело

15 червня 2015 р. Іванові Миколайчуку виповнилося б 74

11535914_494780787341451_3542183544277959564_n

15 червня 2015 р. Іванові Миколайчуку виповнилося б 74 роки. Вітаємо усіх, хто любить та шанує Івана!

НА БУКОВИНІ ВІДСВЯТКУВАЛИ 74-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА

Сьогодні Іванові Миколайчуку виповнилося б 74

Івану Миколайчуку могло бути 74

У Чернівецькій області відзначають 74-ту річницю від дня народження Івана Миколайчука (програма заходів)

У Києві встановлять пам’ятник видатному українському актору Миколайчуку

З нагоди 74-ї річниці від дня народження Івана Миколайчука Міністерство культури ініціює спорудження пам’ятника видатному українському актору

Про це повідомляє Еспресо.TV з посиланням на прес-службу Міністерства культури.

Віце-прем’єр-міністр – міністр культури В’ячеслав Кириленко звернувся до київського міського голови Віталія Кличка з проханням підтримати ініціативу встановлення в Києві пам’ятника видатному українському акторові Іванові Миколайчуку.

“Сьогодні, у 74-ту річницю від дня народження Івана Миколайчука я звернувся до київського міського голови з тим, щоб спільно попрацювати і вже за рік, коли Україна відзначатиме 75-річний ювілей актора, відкрити в Києві пам’ятник, гідний масштабної постаті українського кінематографа”, – повідомив Кириленко. 

Нагадаємо, 74 роки тому, 15 червня народився видатний український актор, режисер та сценарист, “душа українського поетичного кіно”. На його рахунку – 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи.

Погруддя Іванові Миколайчукові встановлено на його батьківщині – село Чортория; в м. Чернівці створена пам’ятна споруда, присвячена його творчості; пам’ятника в Києві немає – встановлені меморіальні дошки у столиці на стіні кіностудії Довженка та на вулиці Серафимовича.

Іван Миколайчук: розплата за любов до рідного слова…

_Як мимоволі творить він красу!
Ліна Костенко
Іван Миколайчук – український талановитий кіноактор, сценарист, режисер радянської доби – народився 15 червня 1941 року в селі Чорториї (нині Чернівецька область) у сім’ї прохідника-залізничника Василя і Катерини Миколайчуків. Іван був четвертою дитиною. Всього у сім’ї Миколайчуків було десятеро дітей.

Із самого дитинства Іван ріс дуже допитливим, любив співати, грав на декількох музичних інструментах, але найдужче любив грати на скрипці. Усіх в сім’ї вражала спостережливість Івана. Він часто перед родичами і своїми товаришами зображав, як шкандибав сусідський дідусь, як сварилися між собою баба Маруся і баба Катерина… Влітку Іван разом з іншими дітьми допомагали батькові на залізниці: викладали вздовж колій біленькі камінчики, збирали сміття, пололи бур’яни. Вечорами діти любили слухати вірші Тарас Шевченка, які декламувала дітям їх мати.
Ще ранньої юності Іван визначив сою долю: поступив у Чернівецьке музичне училище за спеціальністю «Хормейстер художньої самодіяльності», яке закінчив у 1951 р. По закінченню училища Iван грав на багатьох музичних інструментах: сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі… Далі майбутній кіноактор навчається у театрі-студії при Чернівецькому українському драматичному театрі імені Ольги Кобилянської.

У 1961 р. Іван вступає до Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого. Навчався у відомого кіномитця Віктора Івченка, за рекомендацією якого Іван був запрошений Сергієм Параджановим на зйомки фільму «Тіні забутих предків». Як згадував С. Параджанов: «Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпували з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджено іншого актора… Ми відчули, що це унікальний талант. Проби були дивовижні. В одну мить він перевернув наші уявлення про образ Івана з твору Коцюбинського. Він перелив у наші зурбанізовані, міські душі свою карпатську силу, свою любов до матері, сестер, братів. Весь, як дзвіночок, Іван був чистим, мужнім, ніжним. Він був смолоскипом, до нього тягнулися всі».
«Тіні…» були визнані одним з двадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів. Ще під час зйомок «Тіней…» розпочалася робота актора над роллю молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон». Великим досягненням актора було сміливе і сучасне трактування образу Т.Шевченка. Т.Шевченко у виконанні І.Миколайчука – людина з живими почуттями, духовно зв’язана зі своїм народом.

На зустрічі з глядачами фільму «Сон» у столичному кінотеатрі «Жовтень» 4 березня 1965 р. актор сказав: «Для мене грати роль Шевченка, яким захоплювався я ще в школі, була і честь велика, і відповідальність».
Після блискучого дебюту, Іван активно знімається у кіно. В головній ролі чи епізодичній Іван міг додати до стрічки щось своє, неповторне, що не виходило в інших. Слова Ліни Костенко з епіграфу дуже влучно передають людську сутність актора, його справжність в усьому.
У яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван не лише виконавець цікавої ролі козака Василя, а й співрежисер фільму. Під його керівництвом здійснювалося музичне оформлення фільму. Він був ініціатором створення тріо «Золоті ключі», яке супроводжувало піснями кінокартину. Для довідки: тріо складалося із володарок чарівних голосів України – Ніни Матвієнко, Валентини Ковальської, Марії Миколайчук.
Фільм «Білий птах з чорною відзнакою» (1971) стає новою сторінкою у творчості Івана Миколайчука – він стає сценаристом. У цій стрічці Іван Миколайчук з режисером Юрієм Ільєнком вперше у радянському кіно розповіли про долю героя УПА. Ця тема була небезпечна і заборонена у ті роки.

«Білий птах…» отримав міжнародне визнання, а на Московському міжнародному фестивалі навіть отримав Золоту медаль. Одночасно для І.Миколайчука та його друзів починається важкий період випробувань і переслідувань. Івана за його любов до рідного народу, рідної культури, рідного слова звинуватили у націоналізмі і кваліфікували як людину ворожої ідеології. Акторові не раз приходилося відповідати у різних інстанціях та органах за свій талант, за свою безмежну любов до рідної землі… Його не заарештували, але обклали з усіх боків, зацькували, створювали навколо нього вакуум, відлучали від творчості. Був вилучений із прокату відомий фільм «Тіні забутих предків», не дозволили знімати фільм «Пропала грамота». Протягом важких сімдесятих років минулого століття прізвище актора безжалісно викреслювалося з усіх творчих списків комунофашистською (інакше не назвеш) рукою.

І все-таки попри все, Івану Миколайчуку у 1979 році вдалося втілити свою давню мрію – зняти свій фільм «Вавилон ХХ». Фільм був справжнім вибухом в українському кіно. Він увібрав в себе все найкраще, що міг йому дати Миколайчук-актор (Фабіан), Миколайчку-сценарист, Миколайчук-режисер і Миколайчук – автор музичного оформлення. У 1980 році кінострічка була відзначена призом «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Подальша доля Івана була ще важча: все, що він робив, було «націоналістичним»… Його сили танули… 3 серпня 1987 року на 47 році життя пішов у вічність Великий українець – видатний кіноактор, сценарист, режисер. Україна втратила ще одного вірного сина, а українська культура – неординарного митця.
В особі Івана Миколайчука українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Він був дуже популярним в українському народі, але звання народного артиста він так і не одержав і вже посмертно отримав Державну Шевченківську премію.
У 2011 році в Україні відзначалося 70-річчя від дня народження І. Миколайчука. Декілька спогадів друзів кіномитця.
Людмила ЛЕМЕШЕВА, кінокритик і кіносценарист, член оргкомітету з відзначення 70-річчя від дня народження І. Миколайчука: “У ньому жила пам’ять роду, генетична пам’ять нації. Іван пристрасно любив свою землю, свою стару хату і матір, жінок, дітей і коней. Але найбільше він любив поринати у власні сни і фантазії, вслухатися в таємницю музики світу і перекладати все це на мову кіно.
Він був естетичним символом українського кіно і головним героєм його драми – за життя. Він став легендою і міфом після смерті”.
Федір СТРИГУН – народний артист України, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка, головний режисер Львівського національного театру ім. Марії Заньковецької, член оргкомітету з відзначення 70-річчя від дня народження І. Миколайчука: “Передусім – це був чесний митець, який любив свій народ, розумів його, бачив перспективу. Мабуть, рідко природа дарує таких людей, як Іван Васильович. Він був не тільки кіноактором, кінорежисером, сценаристом. Він був Художником з великої літери в усьому. Писав вірші, малював. Працювати міг у театрі і в кіно, і на будь-якій іншій мистецькій ниві”.

Джерело: Слово наше рідне – слово українське! 

Козак_ВасильКозак Василь – дійсно епічний персонаж. В сьогоднішні нелегкі для України часи люди згадують цього героя, якого втілив на екрані Іван Миколайчук більш як 40 років тому. Козак Василь з нами відстоює вільну Україну. Фантастична сила образу, створеного миколайчуківським генієм, додає наснаги сучасним українцям  у тяжкій нерівній боротьбі. У ці часи чутно спокійний та розважливий голос Івана – козака Василя: “Я ж просив вас: не топчіть жито!”

Слава Україні!

Офіційна заява адміністрації сайту mykolajchuk.com.ua

Шановні друзі!

Звертаємо вашу увагу на те, що 15 червня 2014 року сайт “Іван Миколайчук” повністю переїхав на адресу, за якою ви його зараз переглядаєте: mykolajchuk.com.ua

Стара адреса mykolajchuk.ucoz.ua є недійсною.

Одночасно ми зі здивуванням звернули увагу на те, що після видалення старого сайту компанія Ucoz дозволила собі використовувати наш старий домен, надавши його у користування сторонній особі.

Така безсоромна політика компанії Ucoz нас не дивує. Це лише зайвий раз переконує нас у правильності нашого рішення про перехід на український домен.

Але наполегливо звертаємо увагу на те, що сайт “Іван Миколайчук” більше не має жодного відношення до будь-яких доменів компанії Ucoz.

Залишайтеся з нами і чиайте нас за нашою нинішньою адресою! http://mykolajchuk.com.ua

Слава Україні!

З повагою адміністрація mykolajchuk.com.ua

Іван Миколайчук мав народний гонор, – режисер Михайло Іллєнко

llnko 15 червня 2014 р. Івану Миколайчуку виповнилося б 73

Я просто дуже вдячний Івану, який свого часу зумів делікатно підказати, після мого навчання у Москві, повернутися до українського коріння.

Іван свого часу зробив мені екскурсію Карпатами, коли тривали зйомки стрічки «Білий птах з чорною ознакою» мого брата Юрія Іллєнка, і що мене тоді вразило, не було людини, яка б з ним не привіталася, яка б не була рада його бачити. Усі його любили.

Досі маю цінний для мене дарунок від Івана. Коли ми разом працювали, він подарував мені кишеньковий сонячний годинник. Це єдиний годинник у світі, який не бреше, аби було лише сонце.

Іван був великим патріотом своєї землі і думаю, що якби він був би живий, то був би на майдані. Він завжди стояв на захисті змін і боровся проти радянської системи, яка його засмоктувала.

Михайло Іллєнко, режисер

Джерело

До 200-річчя Тараса Шевченка

Цьогоріч виповнюєеться 50 років фільму Володимира Денисенка “Сон”. Йому присвячено нову статтю Лариси Брюховецької у 2-му числі журналу “Кіно-Театр” за 2014 р.

Лариса Брюховецька. Той, хто провістив світанок//Кіно-Театр. – 2014. – № 2. – С. 7-10

Сон
Іван Миколачук в ролі Тараса Шевченка
у фільмі Володимира Денисенка “Сон”, 1964 р.