15 червня народиться Іван Миколайчук. Уже 74-й раз. На його батьківщині, в селі Чортория, у ряді інших населених пунктів на Буковині, відбудеться народне свято “Іванова Переберія”, за участі кінематографістів з Києва.
Хтось криво посміхнеться (народне?!), та мені траплялося бачити те кілька разів: там справді свято народне. Люди виходять з домівок, убрані так, що ні словом сказать, ні пером описать. А які хати в Буковині! Кожна – як лялечка.
Що зовні, що ізсередини. Такими вони і постали колись у фільмі “Білий птах з чорною ознакою”, в якому чимало автобіографічного, з родинного життя Миколайчуків. Один дурноголовий партійний вождь місцевого розливу з трибуни партєйного з”їзду розказав колись, що то про бандерівців, які – о жах! – у таборах позаробляли грошей великих і тепер будують хороми. Насправді ж у Буковині замало не всі хати є витворами мистецтва – то ж фільм нічого не вигадував, а просто відзняв ту красу, що є…Відзняв те, що було Миколайчуковим єством… Хоча вождь свого домігся – фільм заборонили, негласно, судячи по всьому, але твердо.
15 червня ще й скорбна – вже п”ята – річниця смерті Юрія Іллєнка. Режисера-постановника “Білого птаха…”, з отою самою “чорною ознакою”. Він помер там, де жив в останні роки свого життя – у Прохорівці на Канівщині. Там і похований. Недільної днини там зібралося чимало людей, аби пошанувати митця, чий внесок в нашу культуру годі переоцінити…
Схоже, Миколайчук покликав Іллєнка на свій день народження. Колись Іван Васильович (подумати тільки, я вже на 18 років старший від нього) оповідав мені, як епізод “Білого птаха” треба було зняти за 12 секунд. Актор поспішав промовити текст, і не виходило, хоч плач. І тоді Іллєнко сказв: “Та не спіши ти. Проказуй повільно!” Він так і зробив – і вийшло.
Давайте непоспішливо згадувати двох великих людей. Великих! У сьогоднішньому світі, де так багато ліліпутів, що удають із себе гуліверів. Не тільки в Україні, на жаль. Сьогоднішній світ – суцільна тобі Ліліпутія. Тут дуже поспішають – бо ж відстані великі, а ніжечки-ручечки-мізочки маленькі.
О, як там сміються Іван Васильович з Юрієм Герасимовичем. А може й плачуть. Бо доборолась Україна до самого краю. Й раби, подножки, грязь Москви, Вашингтонське сміття (Варшавське вже архаїка) продовжують правити бал. І кіно їм не потрібне. Навіть завтра не будуть вони дивитись ні “Білого птаха”, ні “Пропалу грамоту”, ні “Вечір на Івана Купала”…
І чортяка з ними і їхніми грамотками. Срамотная година настала і треба діяти. Тіні двох великих кінематографістів хай ніколи не стануть для нас тінями!

Сергій Тримбач

Джерело