Утвердження етнічної культури у фільмі “Тіні забутих предків”. До 50-річчя виходу на екран

 Лариса Брюховецька. Київ, 30 грудня 2014

Ще кілька років тому, коли доводилось бувати на Західній Україні, зокрема, на Буковині  – на зимовій Маланці, чи влітку в Чорториї на гостинах у Івана Миколайчука – вражали сила і розквіт етнічної культури: в одязі, музиці, пісні, танці. Без цієї стародавньої і вічної краси світ, очевидно, був би біднішим, сумнішим і неповноціннішим, і це переконання – не від національної зарозумілості, не від якогось самозамилування. Так, є гордість, що такий скарб є, його не змела глобалізація і що можна приїхати туди і долучитись до цієї краси, коли хати в оздобах, не кажучи про оздоби національних костюмів – усе це зачаровує.  Continue reading

“Бо Ви – мої, а я – Ваш!”

Іван Миколайчук. Дарчий напис Миколи Бідзілі

Ми з Іваном близько приятелювали, Він часто ночував у мене… Я навіть “випадково”зіграв два епізоди у Його фільмі “Така тепла, така пізня осінь”….

Микола Бідзіля

Племінник згадує дядька: “Не любив програвати й був чудовим оповідачем”

Надія Карбунар, фото автора.

Перед нашою розмовою він старанно розчісує гребінцем сиве волосся і такі ж молочно-білі довгі вуса. Чимось подібний на свого зіркового родича. Михайло Грицюк – син найстаршої сестри Івана Миколайчука. Останні роки він опікується мистецько-меморіальним музеєм-садибою актора, що у селі Чортория на Буковині.

– Для жарту представляюся – громадський директор музею, заступник директора, хранитель фондів, науковий співробітник, прибиральник, садівник, – каже пан Михайло. – Довгий час садибою завідувала моя матір, Фрозина, та з 2013 року я допомагав, бо їй уже важко було, поважний вік. Жив у Чернівцях, але вийшов на пенсію, повернувся сюди. Цьогоріч у лютому вона померла, лише місяць не дожила до 90-річчя. Continue reading

“Бачиш, із першого дня народження я вже був неугодним на цьому світі сатані.”

“Сьогодні Івану Миколайчуку 80 років, з яких він прожив усього 47. На фото Іванова мама, Катріна, Іванова колиска, їхня стара хата у Чорториї, Іванів улюблений стіл на горі над хатою і любов його життя, Марічка.
Ось як він сам розповідав про своє народження.
“Сталося так, що я попросився на світ увечері за кілька днів до початку війни. Коли мама почала скаргуватися на болі, мій батько запряг коней і через ліси, нічні хащі помчав свою дружину до райцентрівської лікарні. Здав, як годиться, породіллю в пологове. Далі впав на коліна перед лікарнею і пристрасно почав молитися і просити Всевишнього й усіх святих заступників, аби допомогти любій дружині… Відтак вйокнув на коней і повернувся додому.
Дізнатися як у моєї мами справи, батько приїхав на світанні 22 червня 1941 року. Щойно його сповістили про моє народження, як небо наповнилося тривожним гулом, далі з’явилися німецькі літаки, почали бомбити райцентр. Пережахані люди з плачем кинулися врозтіч. Тут, на превелике щастя, знайшлася старенька санітарка, підбігла до розгубленого батька, схопила за сорочку й закричала:
— Чоловіче, іди швидко, забирай жінку, дитину і жени коней додому, бо доки лупиш очі, вони полетять з ангелами, хай тільки бомба влучить у лікарню.
Тут до батька повернувся здоровий глузд. Доки запрягав коней, санітарка у сповитку принесла мене, а за нею, як куріпочка, подріботіла й мамка.
Батько найперше схопив мене, далі взяв ніжно на руки маму і посадив на віз. За кілька хвилин ми вимчали з райцентру і подалися додому. Десь посеред дороги у небі знову вигулькнула брава ватага чинних бомбардувальників, яких супроводжували нахабні винищувачі. Вони, як задиристі псята пастухів, постійно скакали довкола череди тяжких бомбардувальників й не знали, чим позабавлятися. І раптом один із винищувачів помітив на дорозі селянський віз… І тут знічев’я молодому німецькому льотчику забагло трохи погратися. Притьмом одірвався од гурту і помчав над нами, поливаючи кулеметними чергами. Коні знялися в повітря й рвонули. Віжки вислизнули з батькових рук, і він звалився у віз прямо на нас. Тим часом німецький мисливець розвернувся і знову промчав над нами, частуючи свинцем. Як потім оповідали батьки, так продовжувалось з півгодини. Вони лежали з мамкою, попрощавшись зі світом, лежали, прикриваючи своїми тілами мене, й тільки молили одне: аби свята Богородиця стала моєю матір’ю заступницею й уберегла живим…
І чудо сотворилось — ми всі зосталися живі…”

Знімати фільм за ідеєю Івана Миколайчука можуть почати у 2022 році, – Тримбач

Олеся Котубей

Знімати фільм за ідеєю Івана Миколайчука можуть почати у 2022 році, – Тримбач

Зйомки фільму, який за життя не встиг зрежисувати Іван Миколайчук, можуть початися уже наступного року – наразі готовий сценарій і команда в пошуку режисера. Про це в інтерв’ю Суспільному розповів Сергій Тримбач, український кінокритик і чинний голова Національної спілки кінематографістів України.

Сьогодні, 15 червня – день народження Івана Миколайчука, українського актора, режисера і сценариста. Миколайчук був одним основоположників феномену, який згодом назвуть “українським поетичним кіно”. Славу йому принесли фільми “Тіні забутих предків”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Пропала грамота”, “Вавилон ХХ”.

Continue reading

“Коли всі хрестяться, він молиться”. До ювілею Івана Миколайчука

У Чернівцях до ювілею Івана Миколайчука вежу ратуші прикрасили банером із його зображенням

“Засідала комісія, ми вирішували, що і як зробити. Зупинилися на такому рішенні. Конструкція розташована в такому місці, що самостійно впоратися неможливо. Довелося кликати на допомогу альпіністів. Ми повинні всі поважати сина українського народу — геніальна людина з власною філософією і позицією”, — розповів Сергій Добржанський, секретар виконкому Чернівецької міської ради.”

Фото та джерело цитати – АСС

Відкриття алеї кінородини Івана Миколайчука. 15 червня 2021 р.

15 червня 2021 року на Березняках, на вулиці, де жив Іван Миколайчук, і яка тепер носить його ім’я, відбулося відкриття нової алеї. Алея незвична – її так і назвали: “Алея кінородини Івана Миколайчука”.  Цьогоріч це був чи не єдиний офіційний захід, присвячений Івану – принаймні, у Києві. Пандемія надовго перебила блискуче гостинне буковинське свято, яке щороку відбувалося на батьківщині Івана, і на яке зїжджалося пів-України. Але тим не менше це не завадило киянам відсвяткувати день народження Миколайчука тісним родинним колом. Це сталося зокрема завдяки активності молоді, театру “Берегиня”, котрий міститься у будівлі колишнього кінотеатру “Флоренція” просто-таки поруч із будинком, у котрому жив Іван Васильович і живе Марія Євгенівна, продовжуючи ділитися його теплом з нами. Тішимося, що могли розділити це свято з нею.

Матеріал Лариси Брюховецької про святкування можна прочитати тут.

Фрагменти виступів дивіться на нашому каналі.

Ще відео – на сторінці Київського академічного театру Українського фольклору “Берегиня”

Фоторепортаж Ганни Путової. 👇

Continue reading

“… І раптом Параджанов: “Смотрите, смотрите!..” Федір Стригун про “Пропалу грамоту” і не тільки

“… І раптом Параджанов: “Смотрите, смотрите! Два м…ка идут! Они даже не понимают, что они уже два гения! Они снялись в такой картине, что это на весь мир! Они Гоголя раскрыли!!!”

Федір Стригун  – про роботу з Іваном Миколайчуком.

Відео – каналу Mykolaichuk.info