“Тіні забутих предків” у “Всесвіті любові”

Link

Віктор Зарецький. Портрет Любові Панченко. Полотно, олія. 1973 р. Фрагмент.

12 лютого 2025 р. в Музеї історії міста Києва відкрилася виставка, присвячена пам’яті видатної художниці Любові Панченко. Її трагічна смерть 30 квітня 2022 р. стала одним із символів російської окупації Київщини. Частину своєї колекції вона дивом встигла передати до київського Музею шістдесятництва. Останні теки з роботами музей отримав від художниці в її останній день народження, 2 лютого 2022 р.

Серед цих робіт є й серія неопублікованих ілюстрацій до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Ці блискучі гравюр можна побачити серед інших численних експонатів у рамках виставки “Всесвіт любові”, яка діятиме в центральній будівлі Музею історії міста Києва до 1 червня.

Публікацію провідного наукового співробітника Музею Шістдесятництва Галини Почеврук, присвячену ілюстраціям Любові Панченко до повісті “Тіні забутих предків” можна прочитати у збірці матеріалів щорічної науково-практичної конференції “Київ і кияни” (2023 р.)

Інформація про виставку на сайті музею.

Л. Панченко. Ілюстрація до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Лінорит. 1963 р.

Любов Панченко. Палагна вдома. люстрація до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Лінорит. 1969 р.

Л. Панченко. Іван і Марічка. Ілюстрація до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Лінорит. 1963 р.

Л. Панченко. Іван. Ілюстрація до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Лінорит. 1963 р.

Л. Панченко. Ілюстрація до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Лінорит. 1963 р.

Л. Панченко. Ворожба Палагни. Ілюстрація до повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Лінорит. 1963 р.

Федір Стригун про наркотики, або як козаки косяка забивали

Posted on 25/07/2023 by Anna Putova

… В “Пропалій грамоті” ми проскоки знімали… А так як не було такої високої трави, то ми скакали через коноплі. Обидва. Ну і три проскоки, три дублі… По коноплях… А Іван же ж був фантазер… Стали, Іван дивиться на свого Кімата, тоді на мого Дубліката і каже: “Слухай! А ти подивись, як вони, наші хлопці, запилилися!” Я кажу: “Як запилилися?” “Подивись, скільки на них цього… з конопель! Це ж, – каже, – наркотики! А давай…”

Взяли ножа, зчистили з коня, цю всю пилючку, поставили на газеті, на сонці, щоб вона висохла, бо пройшла вона потом кінським, пилюка… Та й через годинку поробили козячі ніжки, вирішили закурити, але так разом. Куримо разом – як погано буде, то буде обом погано. Затягнулися ми цим наркотиком, як Іван сказав: “Це ж наркотик!” Як почали ми блювать… То чуть не зірвали знімальний день. Бо це було дуже тяжко і дуже погано.

Відкриття виставки “Київські фрески” Параджанов і Київ”. 30.04.2023

Posted on 01/05/2023 by Anna Putova

30 квітня 2023 р. у київському Літературно-меморіальному музеї М. Булгакова відбулося відкриття виставки “Київські фрески” Параджанов і Київ”, яка є частиною постійного проєкту музею “Видатні кияни”.

Виставка триватиме до 31 травня 2023 р. включно.

ВІДЕО З ВІДКРИТТЯ

Покази реставрованої версії “Пропалої грамоти” у кінотеатрі “Жовтень”

Posted on 21/04/2023 by Anna Putova

21 -26 квітня 2023 р. у київському кінотеатрі “Жовтень” триватимуть покази легендарного фільму “Пропала грамота”

Виробництво: Україна, 1972р.
Сценарій: Іван Драч
У головних ролях: Іван Миколайчук, Федір Стригун, Лідія Вакула, Земфіра Цахілова, Михайло Голубович, Володимир Глухий

Героїчна комедія про пригоди козаків

Козак Василь щойно повернувся додому в Диканьку після битви з бусурманами. Сімейний побут і щоденні клопоти навівають на нього сум, але несподівано на порозі дому з’являється двоє посланців з важливими завданням від самого гетьмана. Козака просять за будь-яку ціну доставити грамоту до цариці у Петербург. У непростій місії його супроводжує запорожець Андрій, з яким вони удвох протистоять витівками нечистої сили, бо на грамоту полює сам диявол.

«Пропала грамота» – дотепне козацьке бадді-муві з гострими антиімперськими меседжами, які виколювали очі радянській владі. В основі фільму – однойменне оповідання Миколи Гоголя, яке адаптував для сценарію Іван Драч. Головну роль стрічці зіграв Іван Миколайчук, і завзятий козак Василь у його виконанні – чи не найкраща акторська робота в його кар’єрі. Допомагав Миколайчук і в режисурі фільму: шукав художні рішення, займався музичним оформлення, відбирав народні пісні, які звучать у сценах.

Через втручання цензорів, фінальна робота дещо відрізняється від первісного задуму, але навіть вирізані сцени не допомогли уникнути неминучого – фільм пролежав на «полиці» 11 років, перш ніж потрапити на екрани, та й то у вкрай обмеженому прокаті.

Стрічка займає 12 місце в рейтингу найкращих фільмів в історії українського кіно.

КІНОТЕАТР “ЖОВТЕНЬ”

Прощання з Марічкою Миколайчук

Posted on 05/02/2023 by Anna Putova

3 лютого 2023 року у Києві попрощалися з Марічкою Миколайчук.

Панахида відбулася у її рідній парафії – церкві Покрова Пресвятої Богородиці на Подолі.

Прощальні промови настоятеля парафії, єпископа Володимира (Черпака), Валентини Ковальської, Сергія Тримбача. 👇

Марія Миколайчук знайшла свій останній спочинок на Байковому кладовищі поруч з чоловіком.

В пам’ять про Марію Миколайчук: історія кохання з Іваном Миколайчуком та спогади від Ніни Матвієнко

Поєдналася з Іваном

Posted on 01/02/2023 by Anna Putova

В ніч на 1 лютого 2023 р. пішла з життя Марія Євгенівна Миколайчук

36 років вона берегла пам’ять про Івана і нарешті поєдналася зі своїм коханням навіки.

Я в тім лузі носчувать буду, привикать буду да ранесень…

Сергій Тримбач:

ПІШЛА ДО ІВАНА…
Минулої ночі душа МАРІЇ МИКОЛАЙЧУК розлучилась зі своїм стражденним, виболілим, виснаженим хворобами тілом.
Немає вже МАРІЧКИ, та вона є і буде завжди – як пісенна душа самої України, як один із її образів, символів, її промінчик, живий і справжній. Полинула до свого Іванка, Івана Миколайчука (1941-1987), генія кіно, генія українства. Вже скоро їхні душі будуть знову разом.
МАРІЯ МИКОЛАЙЧУК (8 квітня 1941, село Витилівка Кіцманського району на Буковині – 1 лютого 2023 року, Київ) – співачка, акторка, фольклористка. 1961-го почала працювати, співати в Українському народному хорі імені Григорія Верьовки. 1962-го вийшла заміж за Івана Миколайчука. На початку 1970-х утворилось, за ініціативи Івана Миколайчука, вокальне тріо «Золоті ключі» (Марічка, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська), одне із див українських.
Неповторний голос Марічки звучить у багатьох українських фільмах, а в деяких вона знімалась як акторка. У легендарній «Пропалій грамоті», скажімо. Востаннє знялась у фільмі «Ми є, ми поруч» (невеличка роль жінки з пташкою) Романа Балаяна. Вона й сама була такою пташкою, птахою, чия співуча душа лишається з нами назавжди…
Іван Миколайчук знайшов свій спочинок на Байковому цвинтарі. Там само знайде свій останній прихисток і Марія.

“Аби тільки світ наш тримався…”

Posted on 10/01/2023 by Anna Putova

31 ГРУДНЯ ВІТАЛИ МАРІЧКУ МИКОЛАЙЧУК З НОВИМ РОКОМ

Роман Балаян закликав мене у таксійне авто і повіз на Березняки, на вулицю Івана Миколайчука. Вітати Марічку…

– Як жиється, Марічко?

– Добре, слава Йсу!

Воно, звичайно, не все добре – зі здоров’ям є проблеми. 35 літ без Івана – це виказати навіть важко. Одначе ж чарочку винця Марія Євгенівна підняла за Новоріччя – аби був щасливішим рік Новий, абись був… І щоби Марічка в нім була.

Роман товаришував з Іваном, в одній із його картин («Бирюк») Миколайчук працював співсценаристом. А Марічка співала ще в курсовій стрічці Балаяна, знімав він її кілька разів й потому. І в крайній його картині, «Ми є, ми поруч», Марія Євгенівна зіграла виразний епізод з бабусечкою з пташкою…

Continue reading →

3 серпня 2022 р. виповнилося 35 років від дня смерті Івана Миколайчука

Posted on 04/08/2022 by Anna Putova

Іван Миколайчук – “смерть” у різдвяному вертепі (“Тіні забутих предків”)

Сергій Тримбач:

“35 ЛІТ БЕЗ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА…

Смерть. Остання містерія
Знали про надважку хворобу Івана Миколайчука, одначе ж все одно повідомлення про смерть митця застало усіх зненацька. 3 серпня 1987-го.
Ніяких розпоряджень щодо похорону Іван не давав, прощання з небіжчиком відбувалося на кіностудії імені Довженка. Він любив її – любив працювати там, спілкуватися з друзями, колегами – під чарку і без неї.
А тут… Домінувало відчуття непоправної втрати. Ніби із самим кіно прощалися, ніби так.
Сам похорон відбувся на Байковому цвинтарі. Стояв я біля розритої могили і бачив, як Іван Миколайчук, в образі філософа Фабіана, риє могилу, засипаючи сусідню. А потому як він спритно й красиво обробляє дерево, майструючи труну у вигляді не домовини, не дому вічного – ні, а футляра для скрипки. Скрипки, якій звучати вічно, одкриваючи кришку того футляра і дістаючи смичка.
Далі поплив переді мною кадр з «Вавилону ХХ», де Іван сидить зі скрипкою й футляром біля озера. І не наважується запустити містерію звуків у небеса. Мовчить озерне плесо, мовчить небо, мовчить скрипка…
Аж тут із неба полився дощ – просто страшенний. Огром води замість музичних гармоній. Як того бажав сам Іван – не хотів би слухати нещирих промов, або таких, що на крик зриваються. Хай краще стогне небо, замкнувши сонце у піднебесні погреби.
Домовину, гріб почали опускати в могилу. О, Господи, далі почали засипати її – тільки чим? Це не земля, це будівельне сміття, з уламками якихось невеличких конструкцій, шматками бетону і цегли. Навіть тут, навіть тут одібрали у нього землю і наказали небу утрамбувати-погамувати прямокутник вічного упокоєння праху.
Праху, але не душі. Душа вознеслась слідом за музикою, якій Іван служив так само вірно, як і кіно. Послужив би ще й слову, літературі, одначе ж настав час: Слово потрібне і там, де вже віддавна витає душа Івана. Поруч душ Шевченка й Довженка, Лесі Українки і Франка, Амвросія Бучми і Федора Кричевського…
Іван там, нагорі, ми – тут, унизу. Життя це вічний вертеп, і хто знав про це краще від Івана Миколайчука?

Фрагмент із книги Сергія Тримбача “Іван Миколайчук. Містерії долі”. Київ: Дух і літера, 2021.”

У Києві з’явилася вулиця Івана Драча

Posted on 02/07/2022 by Anna Putova

Іван Драч та Іван Миколайчук на балконі ірпінського будинку літераторів.

Затверджено офійційний список перейменувань вулиць Києва у процесі дерусифікації.
Вулиця
Некрасівська тепер носитиме ім’я Івана Драча (1936 – 2018) – українського поета, перекладача, сценариста та громадського діяча.
Саме він є автором сценарія легендарного фільму “Пропала грамота”.
Повний список перейменувань можна прочитати тут.

День народження Івана і війна

Posted on 15/06/2022 by Anna Putova

Сьогодні – 81 рік Іванові Миколайчуку. Нам зараз нелегко адмініструвати наш сайт, бо його автори майже повністю зайняті тим, що наближають перемогу України. Але ми про вас не забули і потроху готуємо цікаві матеріали, які знов тішитимуть вас на гостині у Івана. Тримаймося купи! Все буде Україна!

Наші сторінки у соцменежах, що завжди оновлюються: facebook:https://fb.watch/dFYa2jHFSG/

Instagram: Підписуйтесь і будьмо разом! 😉

Ваші mykolajchuk.com.ua