Іван Миколайчук

В очах така печаль і меланхолія,
Як вандрувницька коломийка в глупу ніч;
На українську душу монополія,
Якою та була впродовж сторіч.

Та ще печать фатуму чорторийського,
Тягар новітньовавилонського ярма.
Життя у фільмах явами-обривками
Прожито-вистраждано недарма.

Гуцульська скрипка й контрабас із осені
Звертаються до ненароджених іще:
Ступайте по землі ногами босими,
Щоби єство повнилося ущерть.

Марійчиною піснею овіяний,
В життєвому Черемоші Іван
Ніяк не втаїть за густими віями
Через пустоцвіти тривожний стан.

Іване, Йване, гуцулкам миленький,
Усьому світу не чужий, мов рідний брат.
Без тебе, Йване, світ не веселенький,
Сумує й Чорногора, й Арарат.

Вкраїнську душу в об’єктиві сфокусовано –
Винищує усяку нечисть білий птах.
А білий світ – суцільний, не змонтований.
Чи не тому приреченість в очах?

З блогу Михайла Носи