Іван Миколайчук та Федір Стригун. Фото зі зйомок фільму “Пропала грамота” (кадр, який не ввійшов до кінцевої версії фільму)
Після приходу до влади Леоніда Брежнєва, у СРСР розпочався період застою – повернулись арешти та залякування, а кінострічки перед прем‘єрою проходили жорстку цензуру. Актора ж Івана Миколайчука кваліфікували як “людину ворожої ідеології”. На довгі роки йому забороняли зніматись, прирікаючи колишню зірку кіно на голодне існування.
Про це йдеться у фільмі “УРСР. Іван Миколайчук” проекту “Історичної правди з Вахтангом Кіпіані” на телеканалі ZIK.
Повернення арештів і найсильніше КДБ
Коли Першим секретарем ЦК Компартії став Леонід Брежнєв, він одразу ж повернув культ Сталіна, а разом із ним – терор та залякування. Та після “відлиги” люди уже не могли слухняно коритися системі, тож вперто не сприймали нової політики. Так, у вересні 1965 року, коли до палацу “Україна” на радянську прем‘єру фільму “Тіні забутих предків” зійшлося чимало партійних керівників, ті, до кого ще не дотягнулася «рука правосуддя”, вирішують діяти тут і негайно.
“Дзюба вийшов на сцену, привітав із прем’єрою, а потім заявив, що в Україні відбулися арешти. Це був факт першого дисидентського виступу у всьому Радянському Союзі”, – наголошує кінокритик, редактор журналу “Кіно-Театр” Лариса Брюховецька.
На таку акцію влада відреагувала блискавично – спершу протестувальників звільнили з роботи, а потім – один за одним кинули за ґрати. Фільм, який підкорив світ, опиняється під забороною, а його творців звинувачують у буржуазному націоналізмі.
“Щоб ви знали, в Україні було найсильніше КДБ. Навіть говорили: “Коли в Москві стригли нігті, то в Україні відрізали пальці”, – зауважує кінорежисер, народний артист України Роман Балаян.
“Загалом фільм тут був ні до чого, однак склалась така ситуація, коли потрібно було по-особливому ставитись і до стрічки, і до самого Параджанова. Наче, це він усе це організував”, – додає народна артистка України Лариса Кадочникова.
Прем‘єру “Пропалої грамоти” відклали аж на 17 років
За актором Іваном Миколайчуком встановлюють нагляд і не дають можливості зніматися. Кілька фільмів, у яких він грав, проходили через сувору цензуру або й взагалі не з‘являлись на екранах. Так, режисер Борис Івченко ледве домігся, щоб цензори таки дозволили зняти у “Пропалій грамоті” саме Миколайчука. Та в результаті кіно пройшло через страшенну цензуру, а згодом потрапило на полиці на цілих 17 років. Хоч у стрічці не було жодної політики, чиновники від Держкіно забракували “замилування козацькою минувшиною” та “насмішки з цариці”.
“Розказували, що коли повезли здавати картину у Москву, публіка, чиновники сміялися протягом всього фільму, аж поки козак Василь не приїхав у палати царські і не почав із нею “щось непотребне говорить і витворять”. Тут одразу замовкли, а коли закінчився фільм, сказали, що “з царями так не можна”, – зауважує Лариса Брюховецька.
“Борис Івченко хотів піти на якийсь компроміс. Він погоджувався забрати із фільму якісь сцени. Та Іван при тих усіх начальниках московських сказав : “Борю, не метай бісер перед свинями”. Це їх вразило і фільм взагалі “закопали”, – додає народний артист України Іван Гаврилюк.
На думку друзів Миколайчука, таке ставлення до Івана з боку комуністичного режиму було невипадковим.
“Він ні перед ким не пригинався, що думав, те й говорив. Був гордий, що він належить до українського народу і розмовляв українською мовою”, – каже народний артист України Федір Стригун.
Голодне життя відомого артиста
На початку 70-их, коли Миколайчук знімається у фільмі про козаків, брежнєвський режим ще більше закручує гайки. Чимало українців опиняється за ґратами, а в країні триває русифікація. Режисерів змушують оспівувати країну Рад та дублювати фільми російською мовою. Сергія Параджанова ув‘язнюють на цілих п’ять років. Івана Миколайчука в’язниця оминула лише дивом. Натомість влада прирікає актора на напівголодне існування.
“Фактично, протягом семи років Миколайчук ніде не знімався. Єдине, що міг робити – у співавторстві із кимось брати участь у написанні сценаріїв”, – розповідає Лариса Брюховецька.
Відтак, у житті письменника почався довгий кризовий період, який не обійшовся без алкоголю.
“У нас теж були дуже тяжкі періоди – без роботи та грошей. Було відчуття повної кризи та розпаду”, – зізнається Лариса Кадочникова.
Кінець “застою” уже нічого не змінив для Миколайчука
У 1982 році зі смертю генсека закінчується і “брежнєвський застій”. Та для Миколайчука це вже нічого не змінює. Окрім постійних заборон та обмежень, у 80-ті йому докучає ще й хвороба.
“Ми прийшли до нього, принесли горілку, як він попросив. Він випив чарку, потім попросив ще й цигарку. Тоді й з нього сповз коц і я жахнувся. При рості з метр 86 сантиметрів, він важив уже десь 36 кілограмів. На це було важко дивитися”, – пригадує Іван Гаврилюк.
“Дуже сумно, коли відходять саме такі люди. У країні дуже багато талановитих, однак не геніальних. Коли ж вони йдуть, починається пустота”, – додає Лариса Кадочникова.
Дивитися випуск “Історичної правди” – тут.