Державний музей-архів літератури і мистецтва (Фонд 670, опис 1, справа 2449).
Наприкінці 1972 року на Київській кіностудії ім. О.Довженка було завершено роботу над художнім кольоровим фільмом «Пропала грамота» за однойменним твором Миколи Гоголя. Сьогодні це знаковий і для багатьох глядачів улюблений фільм. І мало хто знає, яких випробувань зазнав він свого часу на шляху до екрана.
Робота почалась успішно, ніщо не віщувало несподіванок. Але робота загальмувалась і наприкінці березня 1972 року керівництво змінює режисера. Фільм як «планову одиницю» скасувати було вже неможливо. На процес виробництва – режисерський сценарій, підготовчий період, зйомки, монтаж, озвучення, тонувальні роботи і (головне!) здобуття у найвищій інстанції дозволу на прокат – залишалося менше дев’яти місяців. Ситуація в режимі авралу. І те, що фільм вдалося завершити, можна вважати дивом. Однак творців і студію спіткала ще одна несподіванка: весела комедія викликала непередбачені алюзії в московських чиновників, тож остаточного дозволу на показ домогтися так і не вдалося – фільм вийшов на екрани аж через 12 років. Можливо, в цій історії не обійшлося без втручання нечистої сили, що фігурує у «Пропалій грамоті». А за те, що фільм усе-таки є і ми можемо насолоджуватися ним, подякуймо його творцям, яким довелося долати ту нечисту силу, і не тільки в її інфернальному варіанті.
Як усе відбувалося, свідчать безпристрасні документи, що зберігаються в архіві.
“Козак Василь вміє перехитрити нечисту силу”
Сценарна редакційна колегія і Перше творче об’єднання кіностудії замовили сценарій фільму «Втрачена грамота» за М. Гоголем Іванові Драчу, який мав значний досвід співпраці з кіностудією (за його сценаріями вже було поставлено «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», щоправда, перший з них заборонили). 19 лютого 1971 року сценарна редакційна колегія разом із першим ТО дали висновок на сценарій Драча за підписами в.о. головного редактора кіностудії В. Ковтуна, головного редактора ХТО Є. Хринюка і редактора Л. Чумакової. Висновки, відомо, завжди писав редактор фільму, тому віддамо належне Л. Чумаковій, досвідченому профі: вже перша її оцінка була точна і лаконічна. «Із сценарію виникають у всьому багатстві їх побутових фарб і теплого гумору або тонкої іронії характери козака Василя, діда Охріма, двох посланців, запорожця і різноманітних представників пекла. Почуття власної гідності, живий і ясний розум, внутрішня сила і життєстверджуючий оптимізм – всі ці високі моральні якості притаманні головному герою молодому козакові Василю, який вміє постояти за свої права, перехитрити нечисту силу».
Зі сценаристом 21 березня 1971 року було укладено договір. І почало розвиватися життя картини. Як і належало за правилами, директор студії В. Цвіркунов разом із в.о. головного редактора звертаються до заступника головного редактора Держкіно УРСР О.Левади за дозволом на екранізацію – той не заперечив. Режисер Віктор Гресь, на той час увінчаний престижними нагородами МКФ за зняту на «Укртелефільмі» стрічку «Сліпий дощ», уже чекав на остаточний сценарій.
Драч здає другий варіант сценарію. У документі, підписаному В. Ковтуном, В. Ридвановою, художнім керівником ХТО М. Мащенком та редактором Л. Чумаковою, – знову позитивні оцінки: «Не порушуючи сюжетної основи повісті, І. Драч увів до сценарію окремі мотиви з творів Г. Квітки-Основ’яненка, М. Кропивницького, О. Стороженка, народних повір’їв, народні пісні. Ці доповнення органічно увійшли в художню тканину сценарію. (…) По-гоголівськи, з нищівною іронією показано темні сили зла в образах різноманітних мешканців пекла, що втілюють в собі дух користолюбства, заздрість, злість та інші людські вади». Визначили і жанр – то мала бути музична народна комедія.
27 липня вища інстанція – Держкіно УРСР – за підписом головного редактора Д. Прикордонного також позитивно оцінила сценарій Драча, зазначивши, що персонажам «свойственны качества истинного народного украинского национального характера – чувство собственного достоинства, живой ум, сила, народное лукавство», і дозволивши внести фільм у план 1972 року
На десять місяців виробництво застопорилось
Далі в документах – експлікація режисера, але в ній щось цілком протилежне до наведених характеристик: «И жизнь Василя скучная, нудная, и душа его и тело, и мысли где-то далеко». З лукавством персонаж не в’яжеться, та й тонка іронія зникла. В кіно нерідко трапляється, що сценарист і режиссер мають зовсім різні уявлення про персонажів і настрій твору.
Тим часом 18 серпня Держкіно СРСР надіслало до Києва свій схвальний висновок про літературний сценарій, забажавши, щоб за ним було знято веселе комедійне видовище й попередивши, що «большое значение будет иметь трактовка народных образов и выбор актеров на роль казака Василия и деда Охрима».
У призначений термін Віктор Гресь подає на студію режисерський сценарій. Керівництво здивоване тим, як режисер витлумачив уже існуючий твір – режисерський сценарій віддалився і від Гоголевого, і від Драчевого текстів, про що 27 грудня В. Кувик, В. Ридванова, Н. Козин, Л. Чумакова зазначали в «Заключении»: «В представленном режиссерском сценарии намечается явное отступление от жанра, заявленного во всех вариантах литературного сценария, от яркой зрелищной музыкальной комедии. В режиссерском сценарии значительно замедляется и утяжеляется развитие сюжета. (…) Стилистическое решение будущего фильма, намеченное в режиссерском сценарии, требует определенности». Проте після зауважень і доопрацювань режисерський сценарій радикально не змінився – Віктор Гресь продовжував іти за власним баченням, трактуючи майбутній фільм як ліричну романтичну оповідь про національного мрійника-романтика. Крім того, його варіант, на думку редакторів, тягнув за собою значні витрати (що, мабуть, не передбачалось кошторисом) для об’єктів «Бій», «Пекло», «Ярмарок». Не означив Гресь і музикально-танцювальну рису майбутньої стрічки. Дія залишалась уповільненою, відбулося зміщення акцентів. І студія, і Держкіно дали режисерові шанс знову переробити режисерський сценарій. Наприкінці березня, остаточно відредагований, його передали в Держкіно. Але, схоже, спільної мови з режиссером так і не знайшли.
В документах, пов’язаних з фільмом, з’являється двомісячна пауза, яка завершується «Заключением студии по режиссерскому сценарию» від 24 травня 1972 року: «В связи с заменой В. Греся на постановке фильма «Пропавшая грамота» и назначением постановщиком этого фильма Б. Ивченко, возникла необходимость написания нового режиссерского сценария».
Це героїчна народна комедія
Борисові Івченку довелося зробити це блискавично – на порозі літо, час кіноекспедицій. Його сценарій обсягом 86 сторінок дістає схвалення, і робота закипіла. Влітку знімали на Полтавщині, в селі Красногорівка, в експедиції панувала творча атмосфера, про що свідчать всі учасники тих знімань. Майже всі були молоді, завзяті, а режисер свідомий того, що його кинули «на прорив» –рятувати план рідної кіностудії.
І ось 6 вересня Борис Івченко показує відзнятий матеріал на студії. Висновок звучав, немов пісня: «Приваблює в матеріалі вміле використання джерел народного фольклору і в манері розкриття характерів основних героїв, і в зображувальному рішенні, і в музичному оформленні. (…) Цікаво заявлені образи запорожця (Ф. Стригун), чорта (В. Глухий), Ганни (Л. Вакула), диявола (М. Голубович)». Були і зауваження: «В ряді місць (сцена в хаті, прощання з жінкою, в пеклі) важко простежити за внутрішнім станом Василя (…). Дозняти крупні плани актора. (…) В процесі монтажу радимо звернути особливу увагу на пошуки стилістичної єдності». 4 жовтня студія й Держкіно УРСР доповнили доброзичливі питання-побажання режисерові: «Героїчна суть сцен бою може бути виразніше передана в дусі обраної режисером казкової умовності. Чи правомірна сцена відчаю козаків після Петербурга?». Художня рада студії також сприйняла фільм дуже добре, додавши і свої зауваження.
«Висновок
Художньої ради кіностудії ім. О.П. Довженка на кінофільм «Пропала грамота» на двох плівках. Автор сценарію І. Драч, режисер-постановник Б. Івченко, оператор-постановник В. Зимовець, директор картини Т. Кульчицька.
Художня рада кіностудії ім. О.П. Довженка 3 листопада ц.р. переглянула на двох плівках і обговорила кольоровий повнометражний фільм «Пропала грамота» (за мотивами однойменної повісті М.В. Гоголя).
Це героїчна народна комедія, створена з глибоким проникненням в смислове і художнє багатство класичного твору, з вмілим використанням органічних для гоголівської стилістичної манери джерел народного фольклору в усіх художніх компонентах: акторській грі, зображувальному рішенні, музичному оформленні.
Фільм приваблює своїм світлим, мажорним звучанням, утверджує віру в народ, у його силу, моральне, духовне здоров’я, оптимізм, вміння переборювати будь-які перешкоди на шляху свого історичного розвитку.
На обговоренні відзначали зрілу майстерність режисера-постановника Б. Івченка, виконавця головної ролі І. Миколайчука, оператора В. Зимовця, художників М. Раковського та А .Шестеренко.
Разом з тим до переведення фільму на одну плівку слід врахувати ряд побажань Художньої ради студії та Державного комітету Ради Міністрів УРСР по кінематографії:
1. В сцені після відвідин козаками Петербурга скоротити молитву (8 частина).
2. Уточнити фінал – дотонувати напутнє слово козака Василя, звернуте до хлопчика (8 частина).
3. Скоротити кілька планів в корчмі, де п’ють горілку (4 частина).
4. Провести додаткове тонування: перетонувати репліки цариці і оточення в Петербурзі з німецьким акцентом; перетонувати нерозбірливі і не досить вдалі репліки за окремим списком (1,2,3,6,7 частини).
5. Уточнити в цілому вдале музичне супроводження: на в’їзді козаків у Петербург замінити марш іншою музикою, замінити фонову пісню в епізоді «Зачарований ліс» (7,5 частина).
Художня рада кіностудії вважає за можливе прийняти на двох плівках фільм «Пропала грамота» з урахуванням перелічених пропозицій, після реалізації яких фільм перевести на одну плівку.
Голова Художньої ради кіностудії ім. О.П. Довженка В. Цвіркунов».
Але ці зауваження – сама невинність у порівнянні з тим, що очікувало на фільм далі.
28 листопада 1972 року головний редактор студії, редактор першого ТО й редактор фільму підготували «Заключение» на «Пропалу грамоту». Загальна оцінка картини й учасників знімальної групи висока, підкреслено їхнє єднання в роботі над фільмом. Справедливість цих оцінок підтверджена часом – фільму незабаром виповниться 40 років: «Трудно разделить актерский дуэт побратимов казака Василя и запорожца. Этих героев роднит перенесенные через все драматические коллизии фильма мудрость и неиссякаемый оптимизм, благодаря чему им удается побеждать злые силы при самых невероятных обстоятельствах. Но, отмечая актерские удачи, нельзя все же не выделить исполнителя главной роли И. Миколайчука. Созданный им образ казака Василя можно отнести к бесспорным достижениям украинского искусства. С большой человеческой теплотой и подлинным мастерством передает актер все богатство характера своего героя от высокой казацкой доблести до балагурства, от лирической задушевности до гротеска. В его игре привлекает сдержанность и глубина мысли, свойственная современной исполнительской манере, и в то же время яркий темперамент, проявившийся в таких сценах, как, например, «Ад» или встреча с односельчанами возле хаты». Відзначалось вдале музичне оформлення. Фільм характеризували чітко і недвозначно, високо його оцінювали.
Приїзд козаків до цариці. Дія заключна
Повезли здавати в Москву. В тамтешньому Держкіно, за спогадами Бориса Івченка, переглядали доброзичливо аж до фіналу. Коли ж з’явився Петербург, сміх урвався: жартів з царицею Москва не сприйняла – навіть у бароковій, химерній манері (а, може, саме через цю умовну манеру, яка дозволяла робити непрямий випад проти імперії, огорнувши його в гумор і гротеск).
Директору кіностудії В. Цвіркунову довелося згадати свою фронтову молодість – битва за фільм була напружена. Зауваження, висунуті в Москві (в архівній папці тих документів чомусь немає), стали для українських митців несподіванкою. Режисер не чекав, що в такому жартівливому фільмі хтось може виявити крамолу.
Отож, дія заключна.
У Москві керівникові студії суворо вказали на «суттєві» недоліки, окремі «неугодні» слова, в яких можна було угледіти непоштиве ставлення козаків до «її величності». В грудні Василь Цвіркунов пише розпорядження режисеру і директорові картини згідно з вимогами Держкіно СРСР:
«Пропонується групі «Пропала грамота» терміново зробити такі уточнення у фільмі, які стосуються насамперед приїзду козаків до цариці:
1. Перетонувати епізод у царському палаці тією ж мовою, якою озвучено весь фільм (українською). Дописати слова козака Василя, з яких було б ясно, що він впізнає в цариці свою дружину. Перетонувати у фінальній сцені біля хати (в розмові Василя) слово «пустяк» відповідно до того, як буде сказано в палаці (знайти точний переклад).
2. Перемонтувати і скоротити кінцівку епізоду в царському палаці – ляпас і вихід козаків (дописати тут пісню «Танцювала риба з раком»).
3. Уточнити музичне оформлення епізоду в Петербурзі (марш при в’їзді козаків, пісня на виході з палацу).
4. У фінальній сцені біля хати посилити реакцію селян на розповідь козака Василя, щоб вони зустрічали її сміхом.
5. Вилучити репліку Куця: «А на цьому світі брехати треба».
6. Дозняти епіграф із тексту М.В.Гоголя перед титрами, відповідно скоротити першу частину».
Всі ці зміни повинні були затушувати іронічно-критичне ставлення козаків до цариці, мовляв, козак Василь усе вигадує. Зрештою, фільм з перетонованим і перемонтованим фіналом знову повезли до Москви. З супровідним листом на ім’я заступника Голови Держкіно СРСР Б.В. Павльонка від 19 січня 1973 року, в якому В. Цвіркунов детально перерахував внесені зміни:
«Заместителю председателя Госкино СССР тов. Павленку Б.В.
В соответствии с замечаниями сценарно-редакционной коллегии Госкино СССР, сделанными при сдаче фильма «Пропавшая грамота» (режиссер-постановщик Б.Ивченко) на Союзный екран, произведены следующие исправления:
1. Досьемка пролога «Бурсацкий театр».
2. Изьяты из картины кадры «убийство янычара» и реплики Василя и янычара:
« Иван, ты убил Ивана! Ненавижу вас всех!»
3. Изьяты два плана танца запорожца на пароме.
4. Дописаны реплики Василя:
а) «Это моя жена!»
б) «Жинка, это ты?»
5. Переозвучен на украинский язык диалог во дворце.
6. Вместо стоявшего ранее в картине «Иронического марша» поставлен старинный марш «Скорый друг» в исполнении духового оркестра.
7. Изьяты из картины планы изображения пощечин на портретах жены-императрицы, странного человека и следа пощечины на лице Одарки-баронессы.
8. Дописана реплика Андрея ко встрече во дворце со странным человеком: «Что это ты напялил?»
9. Дописана реплика жены-императрицы «Молчи, дурню!»
10. Изьяты из картины все планы казаков, которые несут крест.
11. Заменена реплика странного человека: «Ох, хлопцы, не умеете вы врать, и наверное, не научитесь, так что стреляйтесь, а я поехал».
12. К эпизоду «Возвращение Василя домой» дописана реакция людей во дворе на рассказ Василя (смех, оживленная реакция, удивление).
13. Вставлен в картину доснятый эпизод «Бурсацкий театр» заключительный поклон исполнителей, с репликой «Ну, и враль же ты! Дед мой умел соврать… Но ты его переврал!»
14. Для узнавания дьявола в разных обличьях – перетонировать актером с характерным запоминающимся голосом (роли янычара, старосты, пана корчмаря, придворного и дьявола).
15. Изьят план «напутствия казаков».
16. Изьята панорама обьяснения Василя с казаками (обьект «Вдовье поле»).
17. В эпизоде «Расстрел» сокращен план рассуждения Василя о жизни и смерти.
18. В эпизоде «Возвращение Василя» изьяты вопросы и ответы (дьяк, женщина, крестьяне и Василь).
Директор Киевской киностудии художественных фильмов им. А. Довженко».
Однак остаточного дозволу на показ домогтися так і не вдалося – фільм вийшов на екрани аж через 12 років.