Школа в селі Брусниця, де вчився Миколайчук. В окулярах – мама. Згадує сестра Фрозина: “Іван дуже переймався тим, що не може зробити, сказати усього, чого хотів… Після чергової заборони казав: “Півжиття мені відтяли”. А одного разу обурився: «І це Україна? Де ви тут бачите Україну?..” Я кажу йому: “Іване, не говори дурниць, ти ще життя не знаєш. Я за румунських ще часів жила і пам’ятаю, що не можна було й слова українського сказати! А зараз — хочеш читай, хочеш співай!”. Я ж думала: молодий, нічого він не розуміє. А Іван мені, подумавши, каже: “Румуни давили тіло, а москалі вбивають душу України. Ви цього не розумієте”.